Лоліта

свою сутнiсть - сутнiсть не людську, а нiмфiйну (тобто демонiчну); i цих

маленьких обраниць я пропоную йменувати так: нiмфетки.

Читач помiтить, що просторовi поняття я замiнюю на поняття часу. Бiльш

того: менi б хотiлось, щоб вiн побачив цi межi, 9 - 14, як окоємнi обриси

(дзеркалистi обмiлi, яскрiючi скелi) зачарованого острова, на якому живуть

оцi нiмфетки, i який оточений широким iмлистим океаном. Спитати б: у цих

вiкових границях чи всi дiвчинки - нiмфетки? Звiсно, нi. Бо ж так ми,

втаємниченi, ми, самотнi мореплавцi, ми, нiмфолепти, давно б збожеволiли.

Але й краса також не є критерiєм, мiж тим як вульгарнiсть (або те хоч би, що

зветься вульгарнiстю в тому чи iншому середовищi) не виключає неодмiнної

наявностi тих таємничих рис - тiєї казково-дивної грацiї, тiєї невловимої,

мiнливої душевбивчої, закрадливої звабностi, - якi вирiзняють нiмфетку серед

перевесниць, незрiвнянно бiльше залежних вiд просторового свiту одночасних

явищ, анiж вiд невагомого острова зачарованого часу, де Лолiта бавиться з

подiбними до неї. В серединi тих же вiкових границь число справдешнiх

нiмфеток є багато меншим числа некрасивих або просто "гарненьких", чи навiть

"вродливих", але цiлком звичайних, пухлявих, вайлуватих, зимношкiрих,

людяних за єством своїм, таких, котрi можуть або не можуть потiм

перекинутись на красивих, як кажуть, жiнок (погляньте-но на таку-собi бридку

пампушку в чорних панчохах й бiлому капелюшку, яка перевтiлилась у дивну