Лоліта

виплеканими морем ногами й полум'яним язиком з тiєї пори переслiдувала мене

невiдчепно - допоки нарештi двадцять чотири роки по тому я не розпорошив

марноття, воскресивши її в iншiй.

5.

Днi моєї юностi, як погляну на них, схожi на вiдлiтаючий блiдий вихор

повторних клаптикiв, немов ранкова веремiя спожитих папiрцiв, видних

пасажировi американського експреса через заднє проглядове вiкно останнього

вагона, за яким вони в'ються. У моїх гiгiєнiчних зчепленнях з жiнками я був

практичний, насмiшкуватий та жвавий. В мої унiверситетськi роки в Лондонi i

в Парижi я вдовольнявся платними кралями. Мої науковi студiї були стараннi i

доскiпливi, та не дуже плiднi. Спочатку я думав стати психiатром, як

багато-хто з невдах; але я був невдахою особливим; мене охопила химерна

утома (треба пiти до лiкаря, - така млость); i я перейшов до вивчення

англiйської лiтератури, з якої живе не один поет-пустоцвiт, перетворившись у

професора з люлькою, в пiджаку з добротної вовни. Париж тридцятих рокiв

цiлком пасував менi. Я обговорював радянськi фiльми з американськими

лiтераторами. Я сидiв з уранiстами в кав'ярнi Des Deux Magots. Я друкував

в'юнчастi етюди в малочитабельних часописах. Я вигадував пародiї - на

Елiота, наприклад:

Нехай фрейляйн фон Кульп тримає ще За клямку дверi, й обернеться...Нi,