Повелителі мечів

- Колись я читав про бландангнів, - задумливо сказав він, - які жили на Третьому вимірі. Мудреці, всі до єдиного. Але щось впливало

на їхні гени, і протягом якихось п’яти поколінь вони перетворилися в літаючих рептилій.

Бландангни пам’ятали про свою колишню могутність, і ця думка зводила їх з розуму, так що в кінці кінців вони самі себе знищили.

Цікаво, чому деякі цивілізації згасають так раптово?

- Одні Повелителі Мечів знають, - пробурмотів принц Клонскі.

Корум посміхнувся.

- А Повелителів Мечів не існує. Я зрозумів, чого ти хочеш, тату. Мені слід відвідати родичів і передати їм наші найкращі побажання. Я

повинен дізнатися, чи не відчувають вони того помутніння почуттів, яке відчуваємо ми в замку Ерорн, і заодно розпитати, як справи.

Клонскі кивнув.

- Якщо наше сприйняття стане таким же, як у мабденів, продовження роду втрачає всякий сенс. І до речі, поцікався, як поживають

надраги. Можливо, їх теж вразила ця хвороба.

- Наші раси з’явилися на світ майже одночасно, пробурмотів Корум. - Я не здивуюся, якщо ти виявишся правий. А що говорив тобі кузен

Шулаг, який відвідав нас пару століть тому?

- О, Шулаг приніс дивні вісті. Він розповів мені про те, що мабдени підійшли на своїх кораблях до островів із заходу, перебили майже

всіх надрагів, а тих, хто залишився в живих, зробили своїми рабами. Але мені важко повірити, що напівзвірі мабдени, які би численні вони не були, зуміли здолати хитромудрих надрагів.

Принц Корум задумливо стиснув губи.

- Можливо, надрагів згубила самовпевненість. Клонскі обернувся до дверей, поставивши посох на дивовижної краси килим, застеляючий

кам’яну підлогу. Витончена рука принца спиралася на палицю важче звичайного.

- Самовпевненість і страх перед фатальним кінцем - різні почуття, - сказав він, - хоча, зрештою, і те й інше веде до загибелі. Але

навіщо гадати?