Повелителі мечів

Вадаги жили окремими родинами в замках, розкиданих по всьому континенту, який вони називали Бро-ан-Вадаг. Сім’ї ці рідко

спілкувалися між собою, тому що вадаги давно втратили будь-який інтерес до подорожей. Надраги ж жили в містах на островах в океані на

північний захід від Бро-ан-Вадага. Вони теж не любили спілкування і рідко зустрічалися навіть зі своїми близькими.

Прибула раса людей плодилася і розмножувалася, розміщаючись по всій Землі.

Подібно чумі винищували вони представників стародавніх рас, які потрапляли на їх шляху. Людина несла із собою не тільки смерть, але і

страх. Вона навмисно перетворювала старий світ на руїни, засипаючи ними уламки кісток. Самі того не розуміючи, люди натворили стільки бід, що жахнулися Великі Давні Боги.

Великі Давні Боги теж пізнали страх.

А людина, цей раб страху, нахабний у своєму невігластві, продовжувала, спотикаючись на кожному кроці, творити прогрес. Їй було

невтямки, які страшні зміни викликала вона у світі, задовольняючи свої нікчемні потреби. Крім того, людина володіла лише кількома

почуттями і не знала про множинність Всесвіту, в той час як вадаги і надраги могли подорожувати по інших світах, що співіснували із

Землею, які вони називали П’ятьма Вимірами.

Здавалося несправедливим, що мудреці повинні загинути від руки неосвічених мабденів, які мало чим відрізнялися від тварин. Вони

нагадували комах-вампірів, що бенкетують над паралізованим тілом поета, який дивиться на них здивованим поглядом, втрачаючи життя, цінність якого кровососи не здатні зрозуміти.

- Якщо б вони цінували те, що крали, якщо б вони пізнавали те, що зібралися нищити, - сказав один старий вадаг в оповіданні “Остання Осіння Квітка”, - я був би втішений.

Несправедливість була в наявності.

Створивши людину, Всесвіт зрадив стародавні раси.

Втім, це була одвічна і неминуча несправедливість. Жива істота може сприймати і любити Всесвіт, але Всесвіт не може сприймати і

любити живу істоту. Він не робить відмінностей між різноманітними формами життя. Для нього всі рівні. Всесвіт, озброєний матерією і владою творення, творить. Він не здатний керувати тими, кого створив, і в свою чергу ті, кого він створює, не здатні управляти Всесвітом (хоча багато обманюють себе, думаючи інакше). Той, хто проклинає Всесвіт, кричить в його глухі вуха. Той, хто бореться проти нього, намагається розтрощити незламне. Той, хто трясе кулаками, погрожує хіба сліпим зіркам.

Але це не означає, що у Всесвіті не залишилося створінь, які борються за справедливість і намагаються пересилити неможливе.

Такі герої будуть завжди, і серед них знайдеться чимало мудреців, які не захочуть повірити в байдужість Всесвіту. Принц Корум