Повелителі мечів

- Ми виїхали з прірви кілька годин тому, - сказала маркграфиня Алломглільска. - Напевно, палац Ксіомбарг знаходиться не близько.

- Не розумію, чому вони не вдадуться до чаклунства, щоб переміститися туди за частку секунди? - Задумливо запитав Корум.

- У цьому світі немає часу, а отже немає сенсу поспішати, - пролунав голос Джері-а-Конела.

- Де Базиліо? - Пошепки запитав його Корум.

- Мій кіт виявився розумніший за мене і втік. Я не бачив…

- Мовчати! - Заревіла Кінська Морда, що сиділа на козлах і правила колісницею. - Ваша балаканина мене дратує!

- А може, вона нагадує тобі, що колись ти мислив, як людина, був ввічливий у поводженні…

Поліб-Бав вдарив його чоботом у обличчя, і Джері замовк, трохи не захлинувшись кров’ю, що пішла з носа.

Корум скрикнув і напружив м’язи, марно намагаючись звільнитися. Кінська Морда подивилася на нього зверху вниз і заіржав.

- Ти так потворний, мій друг, що не знай я іншого, я вирішив би, що ти служиш Хаосу. Твої око і рука просто чудові!

- А може, ти вгадав, - загадково сказав Корум. - Може, я дійсно служу Хаосу. Ти ж мене ні про що не запитував, коли зв’язав і кинув

в колісницю.

Поліб-Бав насупився; потім на його дурному обличчі з’явилася усмішка.

- Ти хочеш мене обманути. Я нічого не зроблю, поки мені не накаже королева Ксіомбарг. - Він труснув віжками, і рептилії прискорили

біг. - Зрештою, я майже не сумніваюся, що ти і твої друзі вбили нашого головнокомандуючого. Ми бачили, як він атакував вас, а потім

зник.

- Ти говориш про Ганна! - Вигукнув Корум, і раптово відчув гарячкове збудження. - Про Ганна!

Рука Кулла знову довела свою міць. Вона ледь ворухнулася, але мотузки, що стягують зап’ястя Корума, порвалися, як гнилі нитки.

- Ага! - Вигукнув Поліб-Бав. - Я тебе обдурив! Ти признався, що Ганн убитий, а значить… що таке? Чому ти вільний?! - Він з

усіх сил натягнув віжкии. - Тпру!