Повелителі мечів

Пішов дощ з пурпурних іскор.

Сміх не замовкав.

- Що це? - Раліна поклала руку на ефес меча. Плечі Короля без Королівства поникли, він закрив змучене обличчя руками.

- Повелителька Мечів. Я попереджав вас. - Корум вихопив шпагу з піхов.

- Ксіомбарг? Ти говориш про Ксіомбарг, Норег-Дан?

- Так.

Земля затряслася від сміху. Кілька застиглих воїнів похитнулись і впали.

Корум роззирнувся.

- Де ти, королева Ксіомбарг? - Скрикнув він, потрясаючи шпагою. - Де ти, породження зла?

- ВСЮДИ, - пролунав гучний, але дуже приємний, мелодійний голос. - Я ЦЕ КОРОЛІВСТВО, А КОРОЛІВСТВО - ЦЕ Я.

- Ми приречені, - затинаючись, сказав Норег-Дан.

Корум повернувся до Джері-а-Конела.

- Ти казав, вона не може нас вбити.

- Я говорив, вона не може вбити нас власноруч. Подивися…

Корум обернувся і побачив, що по долині довгими стрибками пересуваються якісь тварини. У них було кілька пар ніг, з тулуба стирчали

щупальця.

Їх величезні очі безупинно оберталися, щелепи з гострими іклами люто клацали.

- Карманаль з Зерта, - здивовано вигукнув Джері і, кинувши поводи, взяв в одну руку шаблю, в іншу - спис. - Мені вже доводилося з

ними битися.

- Як тобі вдалося перемогти? - Запитала Раліна.