Повелителі мечів

- Куди це ти послав Базиліо, Джері? - Поцікавився Корум.

Вічний мандрівник підморгнув.

- На полювання.

І дійсно, не минуло й кількох хвилин, як кіт повернувся з кроликом в пазурах, кинув його під ноги своєму господареві і знову полетів

за здобиччю. Джері швидко розвів багаття, і незабаром мандрівники накинулися на їжу, а потім, чергуючи по черзі, вляглися на траву і

як слід виспалися.

Через кілька годин вони продовжили шлях. Приблизно за чверть милі від озера Корум раптово зупинився.

- Чуєте? - Запитав він своїх супутників.

- Ні, - відповіла Раліна. - Що трапилося? - Джері кивнув.

- Так… Схоже на шум натовпу… Голоси…

Вони пішли далі, крокуючи по пружинячому торфу, а голоси ставали все більше і більше чутні. Дзвін стояв у повітрі, і

мандрівники з жахом закрили вуха руками. Тепер вони зрозуміли, якого роду сміливість була потрібна, щоб переплисти це озеро.

Голосила вода. Здавалося, мільйони потопельників не бажають замовкнути, незважаючи на те що їхні кості давно лежать на дні.

Корум в жаху роззирнувся, але обійти Озеро Голосів було неможливо - на багато миль навколо розстилалося непрохідне топке болото.

Корум змусив себе підійти до берега. Чоловіки, жінки, діти стогнали, немов душі їх мучилися вічними муками.

- Будь ласка…

- Я хочу… я хочу… я хочу…

- Ніхто не…

- Ця мука…

- Але чому? ..