Розділ «ІІ Мізері[70]»

Ще одна дитина померла в квітні. Дві — у травні.

Потім — перша шпальта газети «Денвер Пост» від першого червня:

СТАРШУ МЕДСЕСТРУ ДОПИТАЛИ З ПРИВОДУ ДИТЯЧИХ СМЕРТЕЙ

Обвинувачень не висунуто «поки що», як стверджує речник шерифа.

Автор: Майкл Літ

Енн Вілкс (39 років), старшу медсестру пологового відділення Боулдерської лікарні, допитали сьогодні з приводу восьми смертей немовлят, які сталися протягом кількох останніх місяців. Усі діти померли після призначення міс Вілкс на посаду голови відділення.

На запитання, чи перебуває міс Вілкс під вартою, речник шерифа Тамара Кінсолвін відповіла, що ні. На запитання, чи міс Вілкс прийшла у відділок з доброї волі, аби дати свідчення у справі, міс Кінсолвін відповіла: «Мушу визнати, що ні. Справа виявилася складнішою, ніж ми очікували». На запитання, чи висунуто міс Вілкс які-небудь обвинувачення, міс Кінсолвін відказала: «Ні. Поки що».

Решта статті присвячувалася огляду кар’єри Енні. Одразу кидалось в очі, що вона багато переїжджала, але не було й натяку на те, що пацієнти витягали ноги в усіх лікарнях, де працювала Енні (а не лише в Боулдері).

Пол зачаровано дивився на фотографію, що ілюструвала статтю.

Енні під вартою. Боже правий, Енні під вартою. Ідол не впав, але вже хитається… хитається…

З отупілим, позбавленим будь-якого виразу обличчям, вона здіймалася кам’яними сходами в супроводі кремезної жінки-поліцейського. На ній була сестринська уніформа та білі черевики.

Наступна сторінка: «ВІЛКС ВИЙШЛА НА ВОЛЮ, НЕ ПРОМОВИВШИ ЖОДНОГО СЛОВА НА ДОПИТІ».

Їй усе зійшло з рук. Якимось чином їй усе зійшло з рук. Настав час зникнути, перебратися до іншого штату: Айдахо, Юта, може, Каліфорнія. Натомість Енні повернулася до роботи. Тож замість статті про новосельців із якоїсь західної газети Пол виявив на наступній сторінці першу шпальту «Новин Скелястих гір» від другого липня 1982 року. Заголовок було набрано величезними літерами:

Жах триває:

У БОУЛДЕРСЬКІЙ ЛІКАРНІ ПОМЕРЛИ ЩЕ ТРИ ДИТИНИ

За два дні поліція заарештувала пуерториканця, який працював у лікарні прибиральником, але за дев’ять годин його відпустили. Потім, дев’ятнадцятого липня, «Денвер Пост» і «Новини Скелястих гір» повідомили про арешт Енні. На початку серпня відбулося коротке попереднє слухання. Дев’ятого вересня вона постала перед судом за вбивство немовляти, Дівчинки Крістофер, яка прожила всього один день. Окрім Дівчинки Крістофер, Вілкс підозрювали в іще семи вбивствах першого ступеня. У статті зазначалося, що деякі можливі жертви Енні навіть прожили достатньо довго, аби отримати справжні імена.

Серед звітів про судову справу траплялися листи, які читачі надсилали головним редакторам газет Денвера та Боулдера. Пол розумів, що випадок із Енні в першу чергу викликав реакцію в найбільш агресивних громадян (які тільки зміцнили її сприйняття людства як «гомо паскудус»), але послання були злостиві понад усяку міру. Громада погоджувалася в одному: смерть через повішання була би надто м’яким покаранням для Енні Вілкс. Один із читачів охрестив її Леді Драконом, і це ім’я причепилося до Енні до самого кінця судового процесу. Більшість сходилася на тому, що Леді Дракона треба заколоти до смерті розжареними вилами, і більшість, знову ж таки, зазначали, що залюбки попрацювали б коліями.

Біля одного такого листа стояв кривий, жалюгідний коментар Енні, який був так не схожий на її звичну впевнену манеру: «Палки мені можуть кістки поламати, та недобрим словом мене не здолати» .

Було очевидно, що Енні припустилася найбільшої помилки, коли не змогла зупинитися після того, як люди щось запідозрили. Справи були кепські, але, на жаль, не вкрай погані. Ідол лише хитався. Обвинувачення базувалось на самих побічних доказах, місцями таких водянистих, що хоч газету крізь них читай. Окружний прокурор мав відбиток руки, знятий з обличчя та горла Дівчинки Крістофер. Він збігався за розміром із долонею Енні, а також містив слід від кільця з аметистом, яке вона носила на підмізинному пальці правої руки. Також О. П. роздобув список працівників, які входили чи виходили з палати новонароджених приблизно в той час, коли помирали немовлята. Але Енні була старшою медсестрою, тому вона постійно заходила та виходила з того відділення. Адвокати змогли навести дюжину прикладів, коли Енні побувала в палаті й зрештою нічого не трапилося. Пол подумав, що це дуже схоже на доводи про те, як метеорити ніколи не падають на землю — якщо розглядати проміжок часу в п’ять днів, за які жоден метеорит не впав на північне поле фермера Джона. Але подібний аргумент захисника все одно мав справити на присяжних неабияке враження.

Обвинувачення, як могло, плело навколо Енні тенета, але відбиток руки з кільцем виявився єдиним, кращим доказом, який прокурори зуміли нарити. Завдяки тому факту, що уряд штату Колорадо взагалі притягнув Енні до суду (враховуючи низькі шанси на ув’язнення через брак доказів), Пол дійшов одного припущення та одного переконання. Припущення полягало в тому, що під час перших усних допитів Енні наговорила багато підозрілих, може навіть компрометаційних речей, але її адвокату вдалося не пропустити запис цих розмов до судової зали. Переконання полягало в тому, що рішення Енні відмовитися від офіційного захисту на попередніх слуханнях було дуже нерозумним. Адвокат не зумів приховати від суду саме ці свідчення (хоча старався, аж зі шкури видирався), і протягом трьох серпневих днів, коли Енні «свідчила в Денвері», вона так і не визнала своєї провини. Проте Пол вирішив, що насправді вона в усьому зізналася.