Розділ «ІІ Мізері[70]»

У Вілкса лишилися дружина Крісілда, син Пол (18 років) і дочка Енн (14 років).

Коли Пол перегорнув сторінку, йому спочатку здалося, що Енні вклеїла дві однакові вирізки батькового некрологу — через скорботу чи неуважність (він вирішив, що останній варіант більш імовірний). Але в статті йшлося про інший епізод, і причина схожості була дуже простою: обидві смерті були зовсім не випадковими.

Пол відчув, як серце похололо від страху.

Під вирізкою стояв напис, зроблений тим самим охайним почерком: «“Новини Лос-Анджелеса”, 29 січня 1962 року».

СТУДЕНТКА УНІВЕРСИТЕТУ ПІВДЕННОЇ КАЛІФОРНІЇ

ПОМЕРЛА ВНАСЛІДОК НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ

Учора ввечері до шпиталю Мерсі, що на півночі Лос-Анджелеса, доставили тіло Андреї Сент-Джеймс, яка вчилася на медсестру в Університеті Південної Каліфорнії. Вочевидь, смерть настала внаслідок нещасного випадку.

Міс Сент- Джеймс винаймала помешкання по Делорм-стрит разом з іще однією студенткою медичного факультету, Енн Вілкс, уродженкою Бейкерсфілда. Близько одинадцятої години вечора міс Вілкс почула крик, за яким пролунало «жахливе гупання». Міс Вілкс, яка саме робила домашнє завдання, кинулася на сходовий майданчик третього поверху та побачила, що міс Сент-Джеймс лежить унизу «в неприродній позі».

Міс Вілкс зауважила, що коли поспішила подрузі на допомогу, то сама мало не впала. «У нас жив кіт на ім’я Пітер Ганн, — сказала вона, — проте він не з’являвся вже кілька днів, тож ми вирішили, що його забрали в притулок, бо ми все забували повісити йому на нашийник жетон із адресою. Його тільце лежало на сходинках, тож Андреа перечепилася через кота. Я накрила її своїм светром, а потім подзвонила в лікарню. Я збагнула, що вона вже мертва, але не знала, кому ще можна подзвонити».

Міс Сент- Джеймс, уродженці Лос-Анджелеса, був 21 рік.

— Господи Ісусе, — без перестану шепотів Пол, гортаючи сторінки. Руки жахливо тремтіли. На наступному розвороті була ще одна замітка з «Новин», у якій стверджувалося, що кота двох студенток-медсестер було отруєно.

Пітер Ганн. Пол подумав, що то було гарне ім’я для кота.

У домовласника в підвалі водилися пацюки. За рік до того інспектор Держтехнагляду зробив йому попередження через скарги мешканців. На черговому засіданні Міської ради домовласник став причиною скандалу, який широко висвітлювали газети. Енні мала про це знати. Депутати Ради, які хотіли зберегти гарну репутацію, пригрозили домовласнику величезним штрафом, і той усіяв підвал щурячою отрутою. Кіт їсть отруту. Кілька днів кіт вештається по підвалу. Потім кіт, відчуваючи близьку смерть, повзе до хазяйок, убиваючи при цьому одну з них.

«Ото іронія долі! - подумав Пол і зареготав, наче несповна розуму. — Можу закластися, що Пол Гарві[111] зробив із цього випадку головну новину для свого щоденного випуску».

Ладно придумано. Дуже ладно.

«Але ж ми знаємо, що Енні набрала в підвалі отрути та нагодувала нею з рук свого кота, а якщо старий Пітер Ганн не бажав їсти, то, скоріш за все, вона палкою запхала йому отруту в горлянку. Коли тварина померла, вона поклала її на сходинки та стала сподіватися на успішне завершення свого плану. Може, вона знала, що її сусідка прийде додому трохи напідпитку. Мертвий кіт, купа брудного одягу. Той самий метод скоєння злочину, як сказав би Том Твайфорд. Але чому, Енні? Ці вирізки можуть повідомити мені все, окрім причини. ЧОМУ?»

Протягом останніх кількох тижнів інстинкт самозбереження змусив частину свідомості Пола перетворитися на свідомість Енні, і тепер вона промовляла до нього сухим, категоричним тоном. Вона говорила божевільні, проте беззаперечно логічні речі.

«Я її вбила, бо вона слухала радіо по ночах.

Я її вбила, бо вона придумала тупе ім’я для кота.

Я її вбила, бо втомилася дивитися, як вона взасос цілується зі своїм бойфрендом на дивані, як він засовує їй руку під спідницю, так далеко, ніби шукає золоті злитки.