Розділ «І Енні»

Він уявляв, як гойдалка починає рухатися у своєму маленькому запиленому гніздечку, бачив, як починає відтягуватись язичок. Не треба штовхати його до самої межі, Боже, звісно ні, не треба, говорячи словами Тома Твайфорда, перекидати крісло-гойдалку. Тільки поки з’явиться достатній зазор… потім натиснути…

Шпилька почала одночасно гнутися та висковзувати з пальців. Пол це відчув і в розпачі натиснув із усієї сили, повернув ручку та штовхнув двері. Клац! — шпилька переламалася навпіл, і одна частина впала всередину замка. На якусь коротку, страшну мить він подумав, що зазнав поразки, аж потім побачив, що двері повільно прочиняються, а язичок стирчить із накладки, наче сталевий палець.

— Боже, — прошепотів Пол, — дякую тобі, Боже.

«Давайте подивимось повтор!» — екстатично заверещав у його голові Ворнер Вольф, поки тисячі вболівальників на стадіоні Енні Вілкс (не говорячи вже про мільйони телеглядачів) заходилися громовими оваціями.

— Не зараз, Ворнере, — прохрипів Пол і взявся до довгої виснажливої справи — підкотити візок до дверей так, аби він проходив прямо в отвір.

Настав один скрутний… ні, не просто скрутний, а жахливий, кошмарний момент, коли Пол подумав, що крісло не пройде у двері. Воно виявилося ширшим лише на два дюйми, але цих двох дюймів було достатньо. «Енні занесла його в складеному вигляді, ось чому я спочатку подумав, що то магазинний візок», — похмуро сповістила свідомість.

Нарешті, коли він поставив візок прямо перед дверима та нахилився вперед, щоби вхопитися обома руками за одвірок, йому ледве-ледве вдалося протиснутися. Осьові ковпачки на колесах з виском чиркнули по дереву, проте Пол зміг вибратися з кімнати.

І, як вибрався, знову знепритомнів.

Її голос кликав його з туману. Він розплющив очі та побачив, що вона спрямувала на нього дуло рушниці. Її очі люто палали. На зубах блищала слина.

— Якщо ти так хочеш вирватися на волю, Поле, — сказала Енні, - я з радістю надам тобі таку можливість.

І вона звела обидва курки.

Пол смикнувся, очікуючи пострілу. Але, звісно, ніякого пострілу не відбулося, його свідомість устигла розпізнати сон.

«Не сон, а попередження. Вона може повернутися будь-якої миті. Будь-якої».

Світло, що пробивалося крізьпрочинені двері ванної кімнати, змінилося, стало яскравішим. Схоже на полудень. Полу хотілося почути бій годинника, аби зрозуміти, наскільки правильною була його здогадка, проте годинник уперто мовчав.

«Одного разу її не було протягом п’ятдесяти годин».

«Отож. І цього разу вона може поїхати на всі вісімдесят. Або за п’ять секунд ти почуєш, як «черокі» під’їжджає до будинку. І якщо ти ще не в курсі, друже мій, метеослужба може лише повідомляти про наближення торнадо, а коли справа доходить до того, щоби визначити, де і коли це відбудеться, вона ні хріна не знає».

- І то правда, — сказав він і покотив візок до дверей у ванну. Пол заглянув туди й побачив кімнату з простим оздобленням та підлогою, викладеною шестикутними білими плитками. Там стояла ванна на пазуристих ніжках, під кранами розповзлися віяла іржі. Біля ванни була шафа для білизни, а навпроти — раковина. Над раковиною висіла аптечка.

У ванні стояло відро для миття підлоги — він помітив його пластмасовий вершечок.

Коридор виявився достатньо широким, аби Пол розвернув крісло до дверей, але тепер його руки тремтіли від знесилення. У дитинстві він був кволим, тому намагався якнайкраще піклуватися про своє тіло в дорослому віці, проте зараз його м’язи знову стали м’язами каліки, того кволого хлопчиська з минулого, ніби весь час, який він провів, намотуючи кола по стадіону, бігаючи підтюпцем та займаючись на тренажері фірми «Наутилус», був лише сном.

Принаймні, цей дверний проріз був ширшим — не набагато, але достатньо, щоби волосся не ставало дибки під час проходу. Пол стукнувся об перекладку, а потім тверді гумові колеса візка плавно покотилися по плитках. Він почув якийсь кислотний запах, що неодмінно асоціювався в нього з лікарнею — може, то був лізол[61]. Унітаза в кімнаті не було, але Пол не здивувався, бо звук зливання води доходив лише з верхнього поверху, і тепер він пригадав, що чув цей звук кожного разу, як Енні міняла йому судно. А тут були лише ванна, раковина та шафа для білизни з прочиненими дверцятами.