Розділ «Майстер і Маргарита»

Гей, Барґузін… пашевелівай вал!.. —

верещав кур’єр на сходах.

Сльози текли лицем дівиці, вона силкувалася зціпити зуби, та рот її розтулявся сам собою, і вона співала на октаву вище від кур’єра:

Молодцю бить недалєчко!

Вражало безмовних відвідувачів те, що хористи, розсіяні по різних місцях, співали дуже злагоджено, як ніби увесь хор стояв, не спускаючи очей з невидимого дириґента.

Перехожі на Ваганьківському зупинялися біля огорожі двору, дивуючись веселощам, що панували у філії.

Тільки-но перший куплет добіг кінця, спів стих разом, знову ж ніби як за жезлом дириґента. Кур’єр тихо лайнувся і зник.

Тут розчинилися парадні двері, і в них з’явився громадянин у літньому пальті, з-під якого стирчали поли білого халата, а з ним міліціянт.

— Вживіть заходів, докторе, благаю, — істерично крикнула дівиця.

На сходи вибіг секретар філії і, видно, згоряючи з сорому та замішання, промовив, заїкаючись:

— Бачите, докторе, в нас випадок масового якогось гіпнозу… Так от, необхідно… — він не докінчив фрази, став захлинатися словами й раптом заспівав тенором:

Шилка і Нерчинськ…

— Дурень! — встигла вигукнути дівиця, та не пояснила, кого лає, а натомість вивела насильну руладу й сама заспівала про Шилку та Нерчинськ.

— Тримайте себе в руках! Перестаньте співати! — звернувся доктор до секретаря.

З усього було знати, що секретар і сам би віддав що завгодно, аби перестати співати, та перестати він не міг і разом із хором доніс до слуху перехожих у провулку звістку про те, що в хащах його не скривдив прожерливий звір і куля стрільців не здогнала!

Щойно куплет скінчився, дівиця першою дістала порцію валер’янки від лікаря, а тоді той побіг за секретарем до інших — поїти й їх.

— Пробачте, громадяночко, — раптом звернувся Василь Степанович до дівиці, — кіт до вас чорний не заходив?

— Який там кіт! — із злістю закричала дівиця. — Осел в нас у філії сидить, осел! — І, додавши до цього: — Нехай чує! Я усе розповім, — дійсно розповіла про те, що сталося.

Виявилося, що завідувач відділу міської філії, який «вкінець розвалив полегшені розваги» (за словами дівиці), страждав на манію організації всілякого роду гуртків.

— Очі замулював начальству! — верещала дівиця.