Розділ «Майстер і Маргарита»

— Щонайдоконче, — відповідав, хвилюючись, Василь Степанович.

— То де ж він?

— Немає, — відповідав бухгальтер, чимдалі більш бліднучи та розводячи руками. І дійсно, ані в актах бухгальтерії, ні в фіндиректора, ні в Лиходєєва, ні в Варенухи жодних слідів договору немає.

А як же прізвище цього мага? Василь Степанович не знає, він не був учора на сеансі. Капельдинери не знають, білетна касирка наморщувала лоба, наморщувала, думала, думала, нарешті сказала:

— Во… Здається, Волянд.

А може бути й не Волянд? Може бути й не Волянд. Може Фалянд[236].

З’ясувалося, що в бюрі іноземців ні про якого Волянда, так само як і про Фалянда, мага, геть нічого не чули.

Кур’єр Карпов повідомив, що нібито цей самий маг зупинився на квартирі в Лиходєєва. На квартирі, певна річ, відразу побували. Жодного мага там не виявилося. Самого Лиходєєва теж немає. Покоївки Груні немає, й де вона поділася, ніхто не знає. Голови правління Никанора Івановича немає, Пролежнєва немає!

Виходило щось згола несусвітнє: зник увесь провід адміністрації, учора був дивний скандальний сеанс, а хто його проводив і на чиє напучення — хтозна.

А йшлося, тим часом, до полудня, коли мала відкритися каса. Та про це, звісно, годі було й казати! На дверях Вар’єте відразу ж було вивішено величезний шмат картону з написом: «Сьогоднішній спектакль скасовується». У черзі почалося хвилювання, починаючи з голови її, та, похвилювавшись, вона усе-таки стала руйнуватися, і за годину приблизно по ній на Садовій не зосталося й сліду. Слідство відбуло, щоб вести далі свою роботу в іншому місці, службовців відпустили, залишивши самих чергових, і двері Вар’єте замкнули.

Бухгальтер Василь Степанович мав терміново виконати два завдання. По-перше, з’їздити до Комісії видовищ та розваг полегшеного типу з доповіддю про вчорашні події, а по-друге, побувати у фінвидовищному секторі з тим, щоб здати вчорашню касу — 21 711 рублів.

Акуратний та сумлінний Василь Степанович запакував гроші в газетний папір, мотузкою перехрестив пакунок, уклав його до портфеля і, добре знаючи інструкцію, скерувався, як звичайно, не до автобуса чи трамваю, а до таксомоторної стоянки.

Тільки-но шофери трьох авт узріли пасажира, що поспішав до стоянки з туго напханим портфелем, як усі троє з-під носа йому поїхали порожніми, чомусь при цьому злісно озираючись.

Вражений цією обставиною, бухгальтер тривалий час стояв правцем, міркуючи, що б воно мало значити.

Хвилини за три під’їхала порожня машина, і обличчя шофера зразу скособочилось, тільки-но він вгледів пасажира.

— Вільна машина? — здивовано кахикнувши, запитав Василь Іванович.

— Гроші покажіть, — із злістю відповів шофер, не дивлячись на пасажира.

Щодалі більше вражаючись, бухгальтер, затиснувши дорогоцінного портфеля під пахвою, витяг із гаманця червінця й показав його шоферові.

— Не поїду! — коротко сказав той.

— Я вибачаюся… — забрався був бухгальтер, але шофер його перебив: