Розділ «Майстер і Маргарита»

Пункт за хвилину ляснув пістолетний постріл, дзеркала зникли, провалилися вітрини й табуретки, килим розтанув у повітрі так само, як і фіранки. Останньою зникла височенна купа старих платтів та взуття, і стала сцена знову суворою, порожньою й голою.

Та от тут до дії втрутилася нова дійова особа.

Приємний, гучний і дуже наполегливий баритон почувся з ложі № 2:

— Усе-таки бажано, громадянине артисте, щоб ви негайно викрили перед глядачами техніку ваших фокусів, особливо фокуса з грошовими папірцями. Бажано також повернення конферансьє на сцену. Доля його непокоїть глядачів.

Баритон належав не кому іншому, як почесному гостеві сьогоднішнього вечора Аркадієві Аполлоновичу Семплеярову, голові Акустичної комісії московських театрів[183].

Аркадій Аполлонович містився в ложі з двома дамами: літньою, багато й модно одягненою, і другою — молоденькою й гарненькою, вдягненою простіше. Перша з них, як невдовзі з’ясувалося при складанні протоколу, була дружиною Аркадія Аполлоновича, а друга — далекою родичкою його, початківкою, що подає добрі надії, актрисою, яка приїхала із Саратова і яка мешкає у квартирі Аркадія Аполлоновича та його дружини.

— Пардон! — озвався Фаґот. — Я вибачаюся, тут викривати нічого, все ясно.

— Ні, перепрошую. Викриття конче потрібне. Без цього ваші блискучі номери зоставлять по собі гнітюче враження. Глядацька маса вимагає пояснення.

— Глядацька маса, — перебив Семплеярова нахабний блазень, — нібито нічого не заявляла? Але, беручи до уваги ваше вельмишановне бажання, Аркадію Аполлоновичу, я, хай буде так, проведу викриття. Та до цього дозвольте ще один малесенький номерець?

— Чого ж, — поблажливим тоном відповів Аркадій Аполлонович, — але неодмінно з викриттям.

— Слухаю, слухаю. Отже, дозвольте вас запитати, де ви були вчора увечері, Аркадію Аполлоновичу?

При цьому недоречному, ба, либонь, хамському запитанні обличчя Аркадія Аполлоновича змінилося, і то досить-таки дуже змінилося.

— Аркадій Аполлонович учора ввечері був на засіданні Акустичної комісії, — дуже згорда промовила дружина Аркадія Аполлоновича, — але я не розумію, який стосунок це має до магії.

— Уї, мадам![184] — потвердив Фаґот. — Натурально, ви не розумієте. Що ж до засідання, то ви в цілковитій омані. Виїхавши на згадане засідання, яке, до речі, й призначено на вчора не було, Аркадій Аполлонович відпустив свого шофера біля будинку Акустичної комісії на Чистих ставах (увесь театр принишк), а сам на автобусі поїхав на Єлохівську вулицю[185] в гості до артистки роз’їзного районного театру Милиці Андріївни Покобатько і прогостював в неї близько чотирьох годин.

— Ой! — стражденно вигукнув хтось у цілковитій тиші.

Молода ж родичка Аркадія Аполлоновича раптом зареготала низьким і страшним реготом.

— Усе зрозуміло! — вигукнула вона. — І я давно вже підозрювала це. Тепер мені ясно, чому ця нездара дістала ролю Люїзи![186]

І знагла, розмахнувшись короткою й грубою ліловою парасолькою, вона вперіщила Аркадія Аполлоновича по голові.

А облудний Фаґот, чи то пак Коров’єв, прокричав:

— Ось, шановні громадяни, один із випадків викриття, якого так настирливо домагався Аркадій Аполлонович!