Розділ «Майстер і Маргарита»

З очима, набіглими кров’ю, Никанор Іванович заніс кулаки над головою жінки й прохарчав:

— У, дурепа клята!

Тут він охляв і опустився на стільця, очевидно, вирішивши підкоритися неминучому.

У цей час Тимофій Кіндратович Квасцов на підійсті сходів припадав до замкової шпари в дверях квартири голови то вухом, то оком, знемагаючи від цікавости.

За п’ять хвилин мешканці будинку, що були на подвір’ї, бачили, як голова в супроводі ще двох осіб пройшов навпростець до воріт дому. Розповідали, що Никанора Івановича було не впізнати, що він хитався, проходячи, немов п’яний, і щось белькотів.

А ще за годину безвісний громадянин з’явився до квартири № 11 саме в той час, коли Тимофій Кіндратович розповідав іншим пожильцям, захлинаючись насолодою, як захурдичили голову, пальцем виманив з кухні Тимофія Кіндратовича до передпокою, щось йому сказав і разом із ним пропав.

Розділ 10

Вісті з Ялти

Тієї години, як скоїлося нещастя з Никанором Івановичем, недалеко від будинку № 302-біс, на тій самій Садовій, в кабінеті фінансового директора Вар’єте Римського сиділи двоє: сам Римський та адміністратор Варенуха.

Чималий кабінет у другому поверсі театру двома вікнами виходив на Садову, а одним, якраз за спиною фіндиректора, який сидів за письмовим столом, у літній сад Вар’єте, де були розташовані буфети охолодних напоїв, тир і відкрита естрада. Обстанова кабінету, крім письмового столу, складалася з пачки старих афіш, що висіли на стіні, маленького столика з карафою води, з чотирьох крісел та з підставки в кутку, на якій стояв запорошений давній макет якогось ревю. Ну, само собою, була ще в кабінеті невеликого розміру пошарпана, облуплена вогнетривка каса, по ліву руку від Римського, поряд із письмовим столом.

Сидячи за столом, Римський з самого ранку перебував у недоброму настрої, а Варенуха, на противагу йому, був дуже пожвавлений і якось надмір неспокійно діяльний. Тим часом виходу його енергії не було.

Варенуха ховався тепер у кабінеті фіндиректора від контрамаркарів, які труїли йому життя, особливо в дні зміни програми. А сьогодні саме й був такий день.

Тільки-но починав дзвонити телефон, Варенуха підносив слухавку й брехав у неї:

— Кого? Варенуху? Його немає. Вийшов з театру.

— Задзвони ти, будь ласка, Лиходєєву ще раз, — роздратовано сказав Римський.

— Та нема його вдома. Я вже Карпова посилав. Нікого немає в квартирі.

— Чорт знає що таке, — сичав Римський, клацаючи на лічильній машинці[167].

Двері розчинились, і капельдинер утягнув грубу паку щойно надрукованих додаткових афіш. На зелених аркушах червоними літерами було надруковано:

СЬОГОДНІ Й ЩОДНЯ В ТЕАТРІ ВАР’ЄТЕ

ПОНАД ПРОГРАМОЮ: