Розділ «Майстер і Маргарита»

— Доктор Стравинський[159], — відрекомендувався той, хто сів, Іванові й поглянув на нього приязно.

— Ось, Олександре Миколайовичу, — неголосно сказав хтось в охайній борідці й подав головному кругом списаний Іванів аркуш.

«Цілу справу зшили!» — подумав Іван. А головний обвиклими очима пробіг аркуш, пробурмотів: «Угу, угу…» і обмінявся з оточенням декількома фразами маловідомою мовою.

«І латиною, як Пилат, говорить…» — сумно подумав Іван. Тут одне слово примусило його здригнутися, і це було слово «шизофренія», — о лихо, вже вчора вимовлене клятим іноземцем на Патріярших ставах, а сьогодні повторене тут професором Стравинським.

«Навіть і це знав!» — тривожно подумав Іван.

Головний, здається, поклав собі за правило погоджуватися з усім і радіти з усього, хоч би що казали йому з оточення, і виказувати це словами «славно, славно…»

— Славно! — сказав Стравинський, повертаючи комусь аркуша, і звернувся до Івана: — Ви — поет?

— Поет, — похмуро відповів Іван, і вперше раптом відчув якусь непоясненну відразу до поезії, і згадані ним зараз-таки свої власні вірші здалися чомусь неприємними.

Наморщуючи лице він, своєю чергою, запитав Стравинського:

— Ви — професор?

На це Стравинський запобігливо-чемно схилив голову.

— І ви — тут головний? — казав далі Іван.

Стравинський і на це вклонився.

— Мені з вами треба говорити, — багатозначно сказав Іван Миколайович.

— На це я й прийшов, — озвався Стравинський.

— Річ от у чому, — почав Іван, відчуваючи, що прийшов його час, — мене тут у божевільні пошили, ніхто не хоче мене слухати!..

— О ні, ми вислухаємо вас дуже уважно, — серйозно й заспокійливо сказав Стравинський, — і в божевільні вас шити нікому не дозволимо.

— То слухайте ж: учора увечері я на Патріярших ставах зустрівся з таємничою особою, іноземцем не іноземцем, який наперед знав про смерть Берліоза і особисто бачив Понтія Пилата.

Почет безмовно й не ворухнувшись слухав поета.

— Пилата? Пилат, це — котрий жив за Ісуса Христа? — мружачись на Івана, спитав Стравинський.