Розділ «Майстер і Маргарита»

— Він сказав, — знову заплющуючи очі, відповів гість, — що дякує й не винує за те, що йому відібрали життя.

— Кого? — глухо запитав Пилат.

— Цього він, ігемоне, не сказав.

— Чи не намагався він проповідувати що-небудь в присутності вояків?

— Ні, ігемоне, він не був багатомовним цього разу. Єдине, що він сказав, це те, що з-поміж людських вад однією з найголовніших він вважає боягузтво.

— До чого це було сказано?

— Цього незмога було зрозуміти. Він взагалі поводився дивно, як, втім, і завжди.

— У чому дивина?

— Він увесь час прагнув зазирнути у вічі то одному, то іншому з оточення, і увесь час усміхався якоюсь розгубленою усмішкою.

— Більш нічого? — спитав охриплий голос.

— Більш нічого.

Прокуратор стукнув чашею, наливаючи собі вина. Вихиливши її до самого дна, він промовив:

— Справа полягає от у чому: хоча ми й не можемо виявити — тепер, принаймні, — будь-яких його прихильників чи послідовників, проте поручитися, що їх зовсім немає, не можна.

Гість уважно слухав, схиливши голову.

— Отож, на уникнення будь-яких сюрпризів, — вів далі прокуратор, — я прошу вас негайно й без усякого шуму прибрати з лиця землі тіла усіх трьох страчених і поховати їх тайкома та в тиші, так щоб про них не було більше ні слуху ні духу[343].

— Слухаю, ігемоне, — сказав гість і підвівся, кажучи: — Зважаючи на складність та відповідальність справи дозвольте мені їхати негайно.

— Ні, присядьте іще, — сказав Пилат, жестом зупиняючи свого гостя, — є ще два питання. Перше — ваші величезні заслуги на непосильній роботі на посаді завідувача таємної служби при прокураторі Юдеї дають мені приємну можливість доповісти про це в Римі.

Тут обличчя гостя порожевіло, він підвівся й вклонився прокураторові, кажучи:

— Я лише виконую свій обов’язок на імператорській службі!

— Але я хотів би прохати вас, — правив ігемон, — якщо вам запропонують переведення звідси з підвищенням, відмовитися від нього й залишитися тут. Мені нізащо не хотілося б розстатися з вами. Нехай вас винагородять якимось іншим способом.