Розділ «Майстер і Маргарита»

— Усією душею жадаю, щоб вони мерщій скінчилися, — енергійно додав Пилат. — Я дістану спроможність нарешті повернутися до Кесарії. Чи вірите, ця примарна споруда Ирода, — прокуратор махнув рукою уздовж колонади, так що стало знати, що він каже про палац, — достоту зводить мене з розуму. Я не можу ночувати в ньому. Світ не знав більш химерної архітектури[341]. Та повернімося до справ. Перш за все, цей клятий Вар-равван вас не турбує?

Тут гість і послав свій особливий погляд у щоку прокураторові. Та той знудженими очима дивився в далечінь, гидливо наморщившись та споглядаючи частину міста, що лежала біля його ніг, яка згасала в надвечір’ї. Згас і погляд гостя, й повіки його опустилися.

— Слід гадати, що Вар став тепер безпечним, як ягня, — мовив гість, і зморщинки з’явилися на круглому обличчі. — Йому ніяк бунтувати тепер.

— Занадто славетний? — спитав Пилат, усміхнувшись.

— Прокуратор, як завжди, досконало розуміє питання!

— Але, у всякому разі, — заклопотано зазначив прокуратор, і тонкий, довгий палець із чорним каменем персня піднісся угору, — треба буде…

— О, прокуратор може бути певним того, що доки я в Юдеї, Вар не зробить ані кроку без того, щоб за ним не йшли назирці.

— Тепер я спокійний, як, зрештою, і завжди спокійний, коли ви тут.

— Прокуратор занадто добрий!

— А тепер прошу повідомити мене про страту, — сказав прокуратор.

— Що саме цікавить прокуратора?

— Чи не було з боку натовпу спроб вияву бунтарства? Оце, певна річ, найголовніше.

— Ані жодних, — відповів гість.

— Дуже добре. Ви самі встановили, що смерть настала?

— Прокуратор може бути певним цього.

— А скажіть… напій їм давали перед повішенням на стовпи?

— Так. Але він, — тут гість склепив очі, — відмовився його випити[342].

— Хто саме?

— Пробачте, ігемоне! — вигукнув гість. — Я не назвав? Га-Ноцри.

— Причинний! — сказав Пилат, чомусь ґримасуючи. Під лівим оком йому засіпалася жилка. — Вмирати через опіки сонця. Навіщо ж відмовлятися від того, що пропонується законом? У яких виразах він відмовився?