Розділ «Майстер і Маргарита»

— А ви їх знаєте в лице?

— Усіх до єдиного, — відповів рудий.

— Скажіть, — промовила Маргарита, і голос її став глухим, — серед них немає критика Латунського?

— Де ж би він мав іще бути? — відповів рудий. — Он він скраю в четвертому ряду.

— Цей блондин-бо? — щулячись, спитала Маргарита.

— Попелястого кольору… Бачите, он він очі підвів до неба.

— На патера схожий?[267]

— От-от!

Більше Маргарита нічого не запитала, вдивляючись в Латунського.

— А ви, як бачу, — всміхаючись, промовив рудий, — ненавидите цього Латунського.

— Я ще декого ненавиджу, — крізь зуби відповіла Маргарита, — та про це нецікаво говорити.

Процесія тим часом рушила далі, за пішими потяглися здебільша порожні автомобілі.

— Та вже ж, звісно, що тут цікавого, Маргарито Миколаївно!

Маргарита здивувалась:

— Ви мене знаєте?

Замість відповіді рудий зняв котелка й узяв його навідліт.

«Чисто розбійницька пика!» — подумала Маргарита, вдивляючись у свого вуличного співрозмовника.

— А я вас не знаю, — сухо сказала Маргарита.

— Де ж вам мене знати! А тим часом я посланий до вас за дільцем.

Маргарита зблідла й відсахнулася.