Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Вільям Пенн. "Плоди самотності"

— РОЗДІЛ ПЕРШИЙ —

Сходження Темного Лорда

Два чоловіки з’явилися нізвідки у вузенькому залитому місячним сяйвом провулку

розділені всього кількома кроками. На якусь мить вони завмерли, навзаєм цілячись у груди

чарівними паличками, а тоді впізнали один одного, сховали палички під плащі і стрімко

подалися в одному напрямку.

* Новини? — запитав вищий на зріст.

* Якнайкращі, — відповів Северус Снейп.

Зліва дорогу обмежували низькі зарості дикої ожини, а справа — високий, охайно

підстрижений живопліт. Довгі, до кісточок, плащі чоловіків лопотіли від швидкої ходи.

— Думав, що спізнюся, — сказав Якслі, грубувате обличчя якого то виринало в місячному

світлі, то ховалося в тіні гілляччя. — Вийшло складніше, ніж я сподівався. Та, думаю, він буде

задоволений. Бачу, і ти впевнений, що зустріч вдасться.

Снейп кивнув, не розвиваючи думки. Вони завернули праворуч у широку під’їздну алею.

Високий живопліт завернув разом з ними аж за масивні ковані ворота, що перегородили

чоловікам дорогу. Не сповільнюючи ходи, вони мовчки підняли ліві руки, немовби когось

вітаючи, і пройшли крізь ворота, наче ті були виковані з диму, а не з заліза.

Тисовий живопліт приглушував кроки. Щось зашелестіло праворуч: Якслі знову вихопив

чарівну паличку, націливши її над головою супутника, проте це був звичайний білий павич, що