Гаррі Поттер і напівкровний принц

нічого! Переглянула увесь спецфонд, навіть ті жахливі книжки, де описано, як готувати

смертоносне зілля... і нічого! Знайшла тільки оце, у вступі до “Найзліснішої магії”... послухай...

“про горокракс, найогидніший з магічних витворів, ми нічого не скажемо й не підкажемо"... то

навіщо було взагалі згадувати? — і вона спересердя так ляснула палітуркою, що старий фоліант

аж завив, немов примара. — Та заткнися, — гаркнула Герміона, запихаючи книжку в сумку.

З настанням лютого сніг довкола школи почав танути, а замість нього прийшла холодна

тоскна вогкість. Над замком зависли сірі аж фіолетові хмари, а від постійної мжички моріжки

перед ним стали слизькі й багнисті. Через це перший урок явлення для шестикласників,

призначений на суботній ранок, щоб ніхто не пропускав звичайних уроків, проходив не на

шкільній території, а у Великій залі.

Коли Гаррі з Герміоною спустилися в залу (Рон прийшов з Лавандою), то побачили, що

столи десь зникли. У височенні вікна періщив дощ, а зачаклована стеля вирувала темними

барвами. Учні зібралися перед професорами Макґонеґел, Снейпом, Флитвіком та Спраут —

вихователями своїх гуртожитків. Ще там був якийсь невисокий чаклун — Гаррі одразу вирішив,

що то інструктор явлення з міністерства. Він був на диво безбарвний, з прозорими віями,

ріденьким розкуйовдженим волоссям; здавалося, що найлегший вітерець звалить його з ніг.

Гаррі було цікаво, чи то маса його тіла зменшилася від постійних явлень і роз’явлень, чи то така

квола статура найкраще підходить, якщо маєш бажання зникати.

— Доброго ранку, — привітався чаклун з міністерства, коли прибули всі учні, а вихователі

гуртожитків закликали до тиші. — Мене звати Вілкі Твайкрос, і наступні три місяці я буду