Гаррі Поттер і напівкровний принц

підійшли. — Реферат на тридцять сантиметрів, два переклади, а ще я повинна до середи оце все

прочитати!

— Ганьба, — позіхнув Рон.

— Чекайте-чекайте, — образилася дівчина. — Можу закластися, що Снейп теж завалить

нас роботою.

Тим часом відчинилися двері класу, і в коридор вийшов Снейп, жовтаве обличчя якого

було, як завжди, облямоване розділеним навпіл чорним масним волоссям. Учні миттю стихли.

— Заходьте, — звелів він.

Гаррі оглянув клас. У ньому вже позначилася Снейпова особистість — стало похмуріше,

ніж було досі, бо вікна завішували штори, а світло давали свічки. Стіни були прикрашені

новими картинами, які зображали людей, що мучилися від болю, мали страшнючі рани чи

дивно викривлені частини тіла. Учні мовчки посідали, розглядаючи темні й моторошні картини.

— Я вас не просив діставати підручники, — Снейп зачинив двері й сів за письмовим

столом лицем до класу; Герміона швидко кинула примірник “Протистояння безлицим” назад у

сумку, й запхнула її під стілець. — Хочу вам дещо сказати й вимагаю від вас цілковитої уваги.

Його чорні очі оглядали збентежені обличчя учнів, на лиці Гаррі вони затрималися на

якусь частку секунди довше.

— Здається, цей предмет вам уже викладали п’ятеро вчителів.

“Здається, ніби це не ти, Снейпе, пильно стежив, як вони приходили і йшли, сподіваючись

зайняти їхнє місце”, — в’їдливо подумав Гаррі.