Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Йой!.. Ти шибенику малий!.. Ее… Всьо файно, він просто схопив мій чобіт! Просто

забавляється, він ще дитинка…

Дитинка гупнула хвостом по стіні, від чого забряжчали шибки. Гаррі з Герміоною рушили

назад до замку, хвилюючись, що діждатися суботи буде нелегко.

Коли настав час прощатися з Норбертом, Гаррі й Герміона, може, й поспівчували б

Геґрідові, якби не були такі стурбовані тим, що мали зробити. Була дуже темна, хмарна ніч, і

вони прибули до Геґрідової халупи трохи запізно — мусили перечекати, поки Півз у вестибюлі

досхочу награється тенісним м'ячиком, відбиваючи його від стіни, і звільнить їм дорогу.

Геґрід уже спакував Норберта у великий ящик з отворами.

— Він там має на дорогу повно щурів і трохи бренді, — сказав приглушеним голосом

Геґрід. — І ще я си поклав там його іграшкового ведмедика, щоб йому не було самотньо.

З ящика долинули дивні звуки, які, на думку Гаррі, означали тільки те, що ведмедик уже

без голови.

— Норбертику, бувай!.. Твоя мамуся ніколи тебе не забууде!.. — крізь сльози прощався

Геґрід.

Гаррі з Герміоною накрили ящик плащемневидимкою, а тоді й самі сховалися під ним.

Як вони спромоглися дотягти того ящика до замку, вони й самі не розуміли. Наближалася

північ. Гкррі з Герміоною штовхали Норберта вгору мармуровими сходами у вестибюлі, а тоді

ще далі темними коридорами. Ось іще одні сходи, тоді ще одні… навіть заздалегідь вибраний

шлях навпростець не надто полегшував справу.