Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

гарбузові пиріжки лишилася сама згадка.

Підвівся Албус Дамблдор. Розвівши руки, він широко всміхнувся до учнів, неначе ніщо в

світі не могло його так втішити, як сяючі лиця всіх його вихованців.

— Вітаю вас! — промовив він. — Вітаю вас із початком нового навчального року в

Гоґвортсі! Перед бенкетом я хотів би сказати ще кілька слів. Ось вони: Бовдур! Булька! Кулька!

Круть! — Дякую!

Дамблдор знову сів, а з усіх боків залунали схвальні вигуки й оплески. Гаррі не знав,

сміятися чи ні.

— Він що, трохи божевільний? — запитав він обережно Персі.

— Божевільний? — безтурботно перепитав Персі. — Та він геній! Найкращий чарівник у

світі! Хоч і трохи божевільний, це правда. Хочеш картоплі, Гаррі?

Гаррі роззявив рота. Тарелі перед ним були вже заповнені стравами. Він ще ніколи не

бачив на одному столі так багато смачних наїдків: смажені курчата, ростбіф, відбивні, ягнятка,

ковбаски, шинка, біфштекс, варена і смажена картопля, чіпси, йоркширський пудинг, горошок,

морква, підливка, кетчуп і, не знати чому, навіть м'ятні льодяники.

Дурслі ніколи, звісно, не морили Гаррі голодом, проте й не давали йому їсти досхочу.

Дадлі завжди забирав усе, що хотілося з'їсти Гаррі, навіть якщо того ненажеру згодом і нудило.

Гаррі поклав собі на тарілку всього потроху, окрім льодяників, і почав їсти. Все було дуже

смачне.

— Ох, як то гарно виглядає! — сумовито зітхнув привиду трико, дивлячись, як Гаррі