Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Мун… Нот… Паркінсон, тоді пара дівчатблизнюків: Петіл і Петіл, тоді СеліЕн Перкс, і

ось, нарешті:

— Гаррі Поттер!

Гаррі ступив уперед, а по цілій залі зненацька прокотилася хвиля шепоту.

— Вона сказала "Поттер"?

— Гаррі Поттер?!

Перше ніж капелюх опустився йому на очі, Гаррі ще встиг побачити повнісіньку залу

людей, що намагалися його розгледіти. Наступної миті він уже дивився на чорну підкладку

капелюха. І чекав.

— Гм, — пролунав у його вусі тихенький голосочок. — Складно. Дуже складно. Багато

відваги, я бачу. Та й розум нівроку. Є хист, о так, це безперечно… а ще бажання випробувати

себе… Ну, це вже цікаво… Куди ж тебе віддати?

Гаррі вчепився за ослінчик і подумав: 'Тільки не в Слизерин, тільки не в Слизерин".

— Не в Слизерин, га? — запитав тихенький голосочок. — Ти певен? Знаєш, ти можеш

бути видатним, це все в твоїй голові, а Слизерин допоможе тобі здобути велич, тут годі

сумніватися. Ну що? Ні? Що ж, коли ти такий певний, нехай буде ҐРИФІНДОР!

Гаррі почув, як капелюх вигукнув останнє слово на всю залу. Скинув його й непевною

ходою попрямував до ґрифіндорського столу. Він так тішився, що його все ж обрано і він не

потрапив до Слизерину, що навіть не помічав, як його вітали найбурхливішими оплесками.

Староста Персі зірвався на ноги, розмахуючи руками, а близнюки Візлі заволали: "Поттер з