Розділ VIII Воїни Тіней

 — Року ми не маємо, — зітхнув Гарун. — Також не хочеться перелітати повітрям. Нас можуть помітити, та й узяти тебе з собою в такому випадку ми б не змогли.

 — Про мене не турбуйтесь, — відповів Малі. — І про переліт не клопочіться. Я розчищу шлях. — Він набрав велику швидкість і зник у плавучих джунглях водоростей. За мить-другу Гарун побачив, як у повітря здійнялися величезні в’язанки рослинности

 — Малі приступив до роботи. Тим часом з джунглів водоростей вистрибували їхні мешканці: велетенська міль-альбінос, величезні сірі птахи, що складалися ли — шень з кісток, довгі білі хробаки з головами, завбільшки з лопату. «Навіть дикі тварини тут Старі, — подумав Гарун. — А далі, мабуть, підуть динозаври? Не динозаври, а ті, що живуть у воді, як їх — іхтіозаври». Думка про побачення з іхтіозавром, що визирає з води, була одночасно страхітливою й захопливою.

«Все одно вони вегетаріанці, — заспокоював він себе, — були вегетаріанцями. Принаймні, я так думаю».

Примчав водою Малі, щоб доповісти про виконану роботу.

 — Трохи прополювання. Трохи боротьби зі шкідниками. Ще трохи — й канал буде готовий. — І знову зник у воді.

Як тільки канал був прочищений, Гарун спрямував туди Алежа-Одуда. Проте Малі ніде не було видно.

 — Куди ти подівся? — крикнув Гарун. — Не найкращий час бавитися в хованки. — У відповідь — жодного звуку.

А канал був доволі вузький, на поверхні все ще плавало коріння й водорості… А коли вони потрапили в гущу бур’янистих джунглів водоростей, з ними трапилася друга катастрофа. Гарун почув тихе шипіння, а за мить побачив, як до них летить щось на кшталт неймовірно великих тенет, тенет, сплетених із самої темряви. Вони впали на них і міцно стиснули.

 — Це Павутина Ночі, — пояснив Алеж-Одуд. — Леґендарна чупвальська зброя. Марно чинити опір. Що більше борсаєшся, то більше вона тебе стягує. На жаль, мушу визнати: ми потрапили в серйозну халепу.

Гарун почув звуки, що долинали ззовні Тенет Ночі: шипіння, тихий задоволений сміх. А ще він побачив очі, так, очі, що пронизливо дивилися через тенета, схожі на очі Мудри, з чорними білками, але ці очі аж ніяк не були дружелюбними. А де Малі?

 — Ми в полоні, — бідкався Гарун. — Усе, я став героєм.