Розділ VIII Воїни Тіней

Ти зупиниш дощ,

Ти зупиниш все,

Ти зупиниш рух,

Але не мене.

 — Ми тут для того, — нагадав йому Гарун голосом, який, як він сподівався, був авторитетним і командирським, — щоб покласти край діянням Культмайстра Хаттам-Шуда.

 — Якщо Оповідне Джерело насправді знаходиться неподалік Південного Полюсу, — висловив припущення Якщоб, — то Хаттам-Шуд буде саме там, я майже в цьому переконаний.

 — Гаразд, — погодився Гарун. — Тоді до Південного Полюсу!

Невдовзі з ними сталося перше лихо. Ґупі й Баґа, які весь час скімлили, видаючи жалісливі звуки, зізналися у неможливості своєї участи в подальшому виконанні поставленого завдання.

 — Хто ж би думав, що так буде!

 — Так погано, ще й усюди!

 — Ми не можемо. Ми — хворі!

 — Рими всі застрягли в горлі.

З кожною милею вода в Океані ставала густішою й холоднішою, багато Оповідних Потоків були сповнені темної, в’язкої рідини, що нагадувала патоку.

«Хай там як, ми недалеко до мети», — подумав Гарун. А Багатопащим Рибам він сумно сказав:

 — Залишайтеся тут на сторожі. Далі ми підемо без вас.

«Навіть якщо небезпека прийде з цього боку, за ледве чи вони зможуть нас попередити», — усвідомлював Гарун, однак Багатопащеві Риби мали настільки жалюгідний вигляд, що він не озвучив своєї думки.

Світла вже майже не було (вони дісталися до самого краю Смуги Сутінків, мало не до самої півкулі Вічної Темряви). Проте рух до Полюсу не припинявся. Раптом Гарун побачив, як з глибини Океану піднімається щось схоже на ліс, як високі рослини злегка погойдуються на вітрі, до того ж відсутність світла перетворювала картину геть на містичну.

 — Земля? — запитав Гарун. — Але ж тут не повинно бути ніякої землі?

 — Це застояні води, ось що це, — пояснив Малі з огидою. — Все заросло. Бруд усюди. Сором та й годі. Ніхто не доглядає. Просто жах. Дайте мені рік — і місцина буде як нова.

Для Плавучого Городника це була довга промова — настільки його засмутило побачене.