Розділ VIII Воїни Тіней

 — Але чому, хай йому біс, ти зголошуєшся на це небезпечне завдання? — допитувався генерал Фоліант.

«Гарне запитання, — подумав Гарун. — Видно, тому, що великий дурень». Однак вголос сказав таке:

 — Річ ось у чому. Все своє життя я чув про чудове Море Оповідок, Джинів Води й таке інше, але я повірив у це, коли побачив Якщоба у ванній. І тепер, коли я вже прибув до Кагані й побачив на власні очі, наскільки чудовий цей Океан з його різнобарвними Оповідними Потоками, назв яких не знаю, з його Павучими Городниками, Багатопащевими Рибами й усім таким іншим, то виявилося, що прибув я сюди надто пізно, бо Океан кожної миті може загинути, якщо ми сидітимемо, склавши руки. Також виявилося, що мені аж ніяк не до вподоби такий стан справ, панове, аж ніяк. Мені не подобається, що в усіх цих чудових оповідях світу раптом щось може піти не так, щось може зламатися назавжди, й вони помруть. Як я вже казав, це лишень початок моєї віри в Океан, і боюся, запізнілої для того, щоб чимось зарадити, щоб зробити щось для його порятунку.

«Так, — подумав він, — ти вже й так зробив усе, що міг — виставив себе на посміховисько». Проте Лепетуха дивилася на нього таким самим зачарованим поглядом, яким ще донедавна дивилася на Мудру, що, беззаперечно, було приємно. А тоді він поглянув на тата. «О ні! — подумав він. — Я вже знаю, що він скаже…»

 — В тобі, юний Гаруне Халіфо, сховано значно більше, ніж бачить око, що кліпає, — промовив Рашид.

 — Забудьте, — пробубонів Гарун сердито. — Забудьте про все, що я сказав.

Принц Боло підійшов до нього й поплескав по спині так, що аж віддих Гарунові сперло.

 — Аж ніяк! — вигукнув Боло. — Забути, що ти сказав? Юначе, про це незабуде ніхто! Генерале, я вас питаю, хіба він не ідеальний хлопець для такого завдання? Адже він так само, як і я, раб Кохання.

Гарун почервонів, тому намагався не дивитися в бік Лепетухи.

 — Так, так, справді! — продовжував принц Боло, ходячи туди й назад, енергійно (хоч трохи пришелепувато) розмахуючи руками. — Так само, як і моя пристрасть, моє кохання веде мене до Бачет, лишень до Бачет, так само цього хлопчака вабить те, в чому він кохається, себто Оповідний Океан.

 — Гаразд, — погодився генерал Фоліант. — Юний Гаруне, ти будеш нашим шпигуном. А трясця їм усім! Цур їм пек! Ти ж бо заслужив. Вибирай собі побратимів — і вперед, — голос генерала трохи затремтів, наче за його зовнішньою суворістю ховалася тривога.

«Ну, все, гаплик, — подумав Гарун. — Але відступати пізно».

 — Будь обережним! Тримайся в тіні! Остерігайся, пильнуй, щоб тебе не побачили! — театрально вигукнув Боло. — Тепер ти майже справжній Воїн Тіней.

До Старої Зони Кагані можна було дістатися, якщо перетинати Смугу Сутінок з півночі на південь уздовж узбережжя країни Чуп, аж поки темний і мовчазний материк не залишиться позаду і Південний Полярний Океан Кагані не розкинеться увсебіч. Гарун і Якщоб-Джин Води вирушили в дорогу вже менше ніж за годину після того, як Гарун зголосився стати шпигуном. Їхніми супутниками були Багатопащеві Риби Ґупі й Баґа, які булькали у їхньому фарватері, а також старий Плавучий Городник Малі зі своїми бузковими губами й капелюхом з водоростей. Малі йшов по воді поряд з ними. (Гарун також хотів узяти з собою Лепетуху, але не зміг здолати своєї сором’язливости, а крім того, вона, як йому здалося, хотіла залишитися з Воїном Тіней Мудрою. Ну, а Рашид мусив перекладати для генерала й принца мову жестів Мудри.)

Кілька годин високошвидкісного переміщення Смугою Сутінків — і вони опинилися на просторах Південного Полярного Океану. Тутешні води ще більше зблякли, а температура води стала ще нижчою.

 — Ми йдемо вперед запекло!

 — Було брудно! Стало пекло! — проказували Ґупі й Баґа, кашляючи й булькаючи. Малі біг собі вистрибом поверхнею води без найменших незручностей.

 — Якщо вода настільки отруєна, то чому у вас не болять ноги? — запитав його Гарун. Малі похитав головою.

 — Бувало й гірше. Трохи отрути. Трохи кислоти. Малі — стріляний горобець. Його не зупиниш:

А тоді, на подив Гаруна, він захриплим голосом заспівав пісеньку: