Розділ XII  Чи був це Морж?

Чи був це Морж?

«Мені потрібні свідки, — вирішив Гарун. — Якщоб і Малі можуть засвідчити перед Моржем, що я хотів здійснити своє бажання для загального добра, і Морж пробачить мені зламану техніку». В королівському дворі весілля було саме в розпалі, тому Гарунові довелося кілька хвилин поштовхатися серед кульок, що лопали, серед рисових зерен, що били фонтаном, серед стрічок, що лопотіли на вітрі, поки він у натовпі знайшов Головного Джина Води. Йому вдалося помітити Якщоба, коли той витанцьовував з дівчиною-джином у збитому набакир тюрбані. Гарун мусив перекрикувати музику та загальний гул, а тоді він з жахом побачив, як Якщоб стиснув губи й захитав головою.

 — Вибачай, — промовив Головний Джин Води. — Щось доводити Моржеві? Не варто і виїденого яйця. Не можу. Вибачай.

 — Але, Якщобе, — вже благав Гарун. — Хтось же мусить пояснити!

 — Я не вдатний до пояснень, — кричав у відповідь Якщоб. — Ця справа не по мені. На такому не знаюся. Даруй.

Гарун у вілчаї лишень закотив очі й пішов шукати Малі. Знайшов він Головного Плавучого Городника на святкуванні, що проводилося в Лаґуні (і під Лаґуною) з огляду на тих ґупізирян (Багатопащеві Риби й Плавучі Городники), які надавали перевагу водному середовищу. Малі він помітив одразу: той стояв на спині Алежа-Одуда з капелюхом водоростей, ледь зсунутому на потилицю, й натхненно співав для Риб та Городників:

Можеш втопити тінь,

Що у фортеці живе,

Можеш втопити лінь.

Але не втопиш мене.

 — Малі, — гукнув Гарун. — Рятуй!

Головний Плавучий Городник перервав свою пісню, зняв капелюх з водоростей, почухав голову й сказав своїми рослинними губами:

 — Морж викликає на килим. Чув про це. Маєш клопіт. Вибачай, нічим не допоможу.

 — Та що це з вами? — вигукнув Гарун. — Чому всі так бояться Моржа? Він мені видався нормальним дядьком, хоч його вуса не схожі на моржеві.

Малі лишень сумно похитав головою.

 — Морж — велике цабе. Не хотів би я з ним конфліктувати. Ну, ти розумієш…

 — Слово честі! — вигукнув Гарун сердито. — Візьму й сам усе владнаю. Теж мені друзі!

 — А мене навіть не треба прохати, хоч ти цього й не зробив, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. — Я — тільки машина.

Гарун ішов довжелезними коридорами Будинку ПНСП, а його серце завмирало. Потім стояв у просторому, лункому вестибюлі, а Яйцеголові в білих халатах швидко снували в усіх апрямках. Гарунові здалося, що всі вони дивляться на нього зі змішаним почуттям злости, презирства й жалю. Тричі він питав Яйцеголових, як пройти до кабінету Моржа, аж поки після довгих блукань коридорами Будинку ПНСП, що нагадали йому блукання з Лепетухою по палацу, він нарешті знайшов потрібні йому двері. Якусь мить стояв перед золотими дверима з табличкою: