Розділ V  Про гупізирян і чупвалів

Лаґуна, чудове різнобарвне плесо, простяглася між Архіпелагом, де більшість ґупізирян облаштували собі домашні вогнища в прикрашених витонче — ною різьбою дерев'яних будівлях з гофрованими срібними й золотими дахами, та Материком, де розкинувся велетенський сад з терасами, що спускалися аж до самої води. В Саду Задоволень були величні водограї, намети розваг і старезні розлогі дерева, а неподалік стояло трійко найважливіших будівель країни Ґуп, що мали вигляд трійки велетенських покритих цукровою глазур'ю тортів: Будинок Короля Торохтія з величним балконом, що виходив у Сад; праворуч від нього — Парламент країни Ґуп, відомий як Говорильня, оскільки через балакучість ґупізирян обговорення в ньому могло тривати днями, місяцями або іноді навіть роками, а ліворуч — височенна вежа Будинку ПНСП — споруда, з якої безперервно долинали шум і брязкання тисячі й одної Машин, Надто Складних для Опису, що контролювали Процес, Надто Складний для Пояснення.

Алеж-Одуд підвіз Якщоба й Гаруна до сходів на берег. Хлопець і Джин Води зійшли на сушу й приєдналися до натовпу, що збирався в Саду Втіх, а ті ґупізиряни, що надавали перевагу воді (Плавучі Городники, Багатопащеві Риби, механічні птахи), залишилися в Лаґуні. В Саду Втіх Гарун помітив велику кількість незвичайно худих ґупізирян, одягнених у прямокутний, всіяний усілякими написами одяг.

 — Це — пояснив йому Якщоб, — славні Сторінки країни Ґуп, себто військові. Зазвичай армії складаються з полків, рот і такого іншого, а наші Сторінки утворюють Розділи й Томи. На чолі кожного Тому стоїть Титул, а найвище — завідувач Бібліотеки, лідер нашої армії, себто сам генерал Фоліант.

«Найвище», себто на балконі Палацу країни Ґуп, саме збиралися всі міські достойники. Серед них виділявся генерал Фоліант, чоловік уже в літах, з обвітреним обличчям, у прямокутному однострої, пошитому з тисненої золотом шкіри тонкої вичинки, в яку переплітали старовинні дуже цінні книги, котрі якось уже довелося Гарунові бачити. Був також і Спікер (себто голова) Говорильні, гладкий чолов'яга, який навіть зараз безугавно говорив зі своїми колегами на балконі, а ще тендітний сивочолий пан із золотим вінцем на голові й трагічним поглядом. Скоріше всього, це й був сам король Торохтій. Стояли на балконі ще двійко людей, але Гарун не міг здогадатися, хто вони. Був там також юний і наразі надзвичайно стурбований хлопець зі швидким але, як видалося Гарунові, дещо пришелепуватим поглядом («Принц Боло, наречений єдиної дитини короля Торохтія, себто його доньки Принцеси Бачет», — прошепотів Гарунові Якщоб), і нарешті особа з лисою, блискучою і гладкою головою і надто невиразними вусами, що здалеку скидалися на невелику здохлу мишу.

 — Він мені нагадує Пихатого Алежбо, — прошепотів Гарун Якщобові. — Але ж ви його не знаєте. Хто він такий?

Хоч Гарун і говорив пошепки, його запитання почуло немало люду в переповненому Саду Втіх. Усі з подивом оберталися, щоб поглянути на незнайомця, аж настільки необізнаного (до того ж, його нічна сорочка такою ж мірою була незвичайною), а Гарун зауважив, що в натовпі було багато чоловіків і жінок, які так само як і чоловік на балконі мали гладкі, блискучі й геть безволосі голови. Всі ці люди, вдягнені в білі халати лабораторних техніків, були, однозначно, Яйцеголовими з Будинку ПНСП, тими геніями, які управляли Машинами, Надто Складними для Опису (МНСО), які, своєю чергою, уможливлювали Процес, Надто Складний для Пояснення.

 — Ви… — почав було Гарун, однак Яйцеголові його перебили, оскільки надзвичайно швидко все схоплювали.

 — Ми — Яйцеголові, — закивали вони головами, а тоді з виразами облич «ми не можемо повірити, що ти цього не знаєш» показали на лисніючого чолов'ягу на великому балконі й сказали: — А він — Морж.

 — Він — Морж? — не зміг приховати подиву Гарун. — Але ж він не схожий на моржа! Чому ви його так називаєте?

 — Через його густі, розкішні вуса, — відповів один із Яйцеголових, а другий із захватом додав. — Тільки поглянь на них! Хіба вони не пречудові? Такі пишні! Такі шовковисто гладенькі!

 — Але ж… — почав було Гарун, однак після відчутного штурхана під ребра Якщобовим ліктем осікся. «Видно, досить бути безволосим, як ці Яйцеголові, — подумав він про себе, — і жалюгідна здохла миша на верхній губі Моржа видасться чимось небачено пречудовим».

Король Торохтій підняв руку — юрма стихла. (Незвичне явище в Ґуп-Сіті.)

Король спробував заговорити, однак, не знайшовши потрібних слів, похитав скрушно головою й зробив крок назад. А от принц Боло вибухнув палкою промовою.

 — Вони схопили її, — вигукнув Боло своїм різким, однак трохи пришелепуватим голосом. — Мою Бачет, мою принцесу. Посіпаки Культмайстра викрали її кілька годин тому. Виродки, перевертні, боягузи, собаки! Боже праведний, вони за це заплатять!

Підхопив тему генерал Фоліант.

 — Справи кепські, хай йому грець! Поки що її місцезнаходження нам невідоме, скоріше всього, вони хочуть ув'язнити її в Цитаделі Чуп, у Крижаному Замку Хаттам-Шуда, що в Чуп-Сіті, себто в самому центрі Вічної Ночі. Складне становище! Справи кепські! А тьху йому!

 — Ми вже надіслали офіційні ноти Культмайстру Хаттам-Шуду, — продовжував спікер Говорильні. — В нотах ідеться і про підле отруєння Океану Оповідних Потоків, і про викрадення принцеси Бачет. Ми рішуче вимагали припинити забруднення вод і повернути вкрадену леді впродовж семи годин. Жодну із вимог не було виконано. Тому змушений поінформувати вас, що на цей момент ми, країна Ґуп, перебуваємо у стані війни з країною Чуп.

 — Це справа життя і смерти, — звернувся до юрби Морж. — Якщо не вжити належних заходів і не дістатися до кореня проблеми, то отрута, що поширюється дуже швидко, знищить увесь Океан.

 — Рятуймо Океан! — заревіла юрба.

 — Рятуймо Бачет! — закричав принц Боло й на хвилю-другу спантеличив юрбу, а тоді всі добродушно змінили гасло.