Розділ V  Про гупізирян і чупвалів

 — Ми заслабли! Вдвох, укупі!

 — Очі жовті! Горло хворе!

 — Більше слів, коли здорові.

 — Як ти уже здогадався, всі ґупізиряни люблять поговорити, — зауважив Якщоб. — Мовчанка вважається нечемністю. Багатопащеві Риби у такий спосіб попрохали у тебе вибачення.

 — Здається, вони сказали досить багато, — відповів Гарун.

 — Зазвичай, кожен рот каже щось інше, — пояснював Якщоб. — Тоді вони справді багато говорять. А це для них майже мовчанка.

 — Тоді ж бо як для Плавучого Городника кілька коротких речень вважається балакучістю, — зітхнув Гарун. — Я щось не збагну, що у вас тут коїться. Між іншим, а чим займаються ці риби?

Якщоб пояснив, що Багатопащевим Рибам найбільше б підійшла назва «голодні читачі».

 — Коли риба голодна, то геть усіма ротами ковтає усі оповіді поспіль, і в її череві стається диво: частинка однієї оповіді приєднується до думки з іншої оповіді, а тоді — гопля! — вони випльовують уже не старі, а нові оповіді. Але ніщо не виникає з нічого, Злодійчуку; кожна оповідь звідкись береться; нові оповіді народжуються зі старих, новими стають вони завдяки новим поєднанням. Тепер, сподіваюся, тобі ясно, що наші Багатопащеві Риби у своїх травних системах створюють нові оповіді. Лишень подумай, наскільки зле їм тепер має бути! Адже через їхні нутрощі проходять усі забруднені казки: вперед — назад, вгору — вниз, збоку — вбік, тому вже й не дивує зелений відтінок їхніх зябер.

Багатопащеві Риби ще раз виринули, аби проговорити ще один хрипкуватий куплет:

 — Так погано ще не було!

 — В Старій Зоні повно бруду.

Почувши таке, Джин Води ляснув себе долонею по лобі й мало не збив тюрбан.

 — Що, що? — допитувався Гарун, а Якщоб, тепер навіть ще більше замислений, невдоволено пояснював, що Стара Зона, а вона розташована в південному полярному поясі Кагані, — це територія, якою вже майже ніхто не цікавився. Нема попиту на тамтешні давні оповіді.

 — Ти ж бо знаєш, якими є люди, вони завжди хочуть чогось нового. Давні казки — не в моді.

Отже, Стара Зона майже нікому не потрібна; однак вважається, що всі Оповідні Потоки беруть початок з єдиного Оповідного Джерела, що б'є, згідно з леґендою, неподалік Південного Полюса Місяця.

 — Якщо забруднилося Джерело, то що станеться з Океаном, що станеться з усіма нами? — майже заголосив Якщоб. — Ми надто довго ні на що не зважали, а тепер настав час розплати.

 — Тримайтеся за капелюхи, — перебив Алеж-Одуд. — Тисну на гальма. Он уже Ґуп-Сіті. За рекордно короткий час! Ва-ва-ва-рум! Жодних проблем.

«Я просто вражений, як легко до всього звикаєш і, до того ж, як швидко, — розмірковував Гарун. — Новий світ, нові друзі; не встиг я прибути, як мене нічим уже не здивуєш».

Ґуп-Сіті просто вирувало. Водні маґістралі, що перетинали місто в усіх напрямках (столиця країни Ґуп була споруджена на Архіпелазі з тисячі й одного невеликого острова неподалік Материка), тепер аж кишіли всілякими суднами, переповненими дуже різними ґупізирянами з неодмінним виразом тривоги на обличчях. Алеж-Одуд з Малі, з одного боку, й Ґупі й Баґа, з іншого, просувалися (тепер значно повільніше) крізь цю плавучу юрму до Лаґуни, зрештою, як і всі інші.