Розділ V  Про гупізирян і чупвалів

Гарунові хотілося багато про що запитати: чому чупвали живуть у Постійні Темряві? Чи в них не надто холодно через те, що не світить сонце? І що то за Безабан чи ж то пак Культмайстер? Однак вони наближалися, мабуть, до Ґуп-Сіті, бо у воді навколо них і в небі над ними дедалі частіше з'являлися механічні птахи настільки ж фантастичні, як Алеж-Одуд: птахи з головами змій і хвостами павичів, летючі риби, собаки-птахи. На спинах птахів сиділи Джини Води з бакенбардами розмаїтих кольорів, усі мали на голові тюрбани, вишиті жилетки та схожі на баклажани шаровари, до того ж усі вони були схожими на Якщоба, тому, на думку Гаруна, дуже добре, що колір їхніх бакенбардів був достатньо відмінний, аби відрізнити одного Джина Води від іншого.

 — Сталося щось дуже серйозне, — пояснював Якщоб. — Усім службовцям наказано повернутися на базу. От якби я мав свій Рознімний Інструмент, — додав він з докором, — то також би одержав наказ, а Злодійчукові годі дізнатися, де вмонтовано найсучасніший приймач.

 — На щастя, — відповів Гарун з не меншим докором, — усе склалося не найгіршим чином, бо ж я міг серйозно отруїтися вашою брудною казкою. Якщо хтось і постраждав, то це — я.

Якщоб не зважав на сказане. А тим часом Гарунову увагу привернула велика пляма, що скидалася на надзвичайно товсті й цупкі водорості чи якийсь овоч, який мчав поряд з ними, нітрохи не відстаючи від Алежа-Одуда, і при цьому, вочевидь, не докладав великих зусиль, хоча й дуже тривожно махав своїми овочевими щупальцями в повітрі. У центрі рухливої овочевої плями була ніколи не бачена Гаруном бузкова квітка з товстими м'ясистими листками.

 — Що це? — запитав Гарун, показуючи пальцем на пляму, хоч і знав, що так робити не гарно.

 — Плавучий Городник, хто ж бо ще, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. Але Гарун не зрозумів.

 — Ти хотів сказати, Плавучий Город, — поправив Гарун.

 — Ну так, ти більше знаєш, — пирхнув птах.

У цю мить швидкісна рослина буквально виринула з води й почала звиватися й крутитися, аж поки не набрала форми людини з квіткою бузкового кольору на «голові» там, де мав би бути рот, а жмут водоростей утворив щось схоже на солом'яний капелюх. «Ну що ж, здається, це все ж таки Плавучий Городник», — подумав Гарун.

Плавучий Городник легко біг поверхнею води й не збирався тонути.

 — А як він може потонути? — зауважив Алеж — Одуд. — У такому разі він мав би бути Тонучий Городник. Як бачиш, він пливе, він біжить, він іде, він стрибає. Жодних проблем.

Якщоб гукнув Городника, і той одразу кивнув головою, таким чином привітавшись.

 — Везете чужого. Дуже дивно. Проте. Це ваша справа, — промовив він. Голос мав м'який, як квіткові пелюстки (говорив він бузковими губами), але був небагатослівний.

 — Мені здавалося, що всі ґупізиряни — страшні балакуни, — прошепотів Гарун до Якщоба. — А цей Городник — малослівний.

 — Він балакучий, — заперечив Якщоб. — Ну, як на Городника.

 — Як ся маєте? — гукнув Гарун до Городника, подумавши, що саме йому, чужинцеві, слід почати бесіду.

 — Ти хто? — коротко, але м'яко запитав Городник, не уповільнюючи ходи. Гарун назвав своє ім'я, і Городник знову ввічливо кивнув.

 — Малі, — сказав він, — Плавучий Городник Першого Класу.

 — Перепрошую, — якнайлюб'язніше промовив Гарун, — а що робить Плавучий Городник?

 — Загальне обслуговування, — відповів Малі. — Розплутаю заплутані Оповідні Потоки. Також розв'язую вузли. Прополюю. Коротше кажучи: городництво.