Розділ VI

Вони раптом разом розсміялися, пригадавши, мабуть, якусь історію, пов’язану з нуль-кабіною.

— Так, — сказав хлопець. — Цього я навчився… Вмію… Але ви знаєте, Корнію, ми вирішили пробігтись до Антонова. Хлопці обіцяли показати мені щось у степу…

— А де вони? — Корній озирнувся.

— Зараз, напевно, підійдуть. Ми домовились, що я піду вперед, а вони мене доженуть.. Ви йдіть, Корнію, я й так вас затримав. Дуже вам дякую…

Вони раптом обнялися — Гаґ навіть здригнувся від несподіванки, — після чого Корній легенько відштовхнув хлопця і швидко пішов у будинок. Хлопець спустився зі сходів і пішов піщаною доріжкою, і тут Гаґ побачив, що він дуже шкутильгає, припадаючи на праву ногу. Ця нога в нього була явно коротша і тонша за ліву.

Кілька секунд Гаґ дивився йому вслід, а потім рвучко перекинув тіло через підвіконня, впав навкарачки й відразу ж пірнув у кущі. Він нечутно прямував за цим Данґом слідом, уже відчуваючи до нього несвідому неприязнь, цю гидливу відразу, яку він завжди відчував до людей калічних, неповноцінних і взагалі некорисних. Але цей Данґ був алайцем, причому, судячи з імені та вимови, — південним алайцем, а отже, алайцем першого ґатунку, і, хай там як, поговорити з ним було необхідно. Бо це був усе-таки шанс.

Гаґ наздогнав його вже в степу, виждавши мить, коли будинок до самісінького даху зник за деревами.

— Гей, друже! — тихо сказав він по-алайськи.

Данґ стрімко обернувся. Він навіть хитнувся на скаліченій нозі. Лялькові очі його розплющилися ще ширше, і він позадкував. Усі фарби зникли з його худорлявого обличчя.

— Ти хто такий? — пробурмотів він. — Ти… цей… Бійцівський Кіт?

— Так, — сказав Гаґ. — Я — Бійцівський Кіт. Мене звати Гаґ. Із ким маю честь?

— Данґ, — обізвався той, помовчавши. — Вибач, я поспішаю…

Він повернувся і, накульгуючи ще сильніше, ніж раніше, пішов геть тією самою дорогою. Гаґ наздогнав його і схопив за руку вище ліктя.

— Зачекай… Ти що, розмовляти не хочеш? — здивовано промовив він. — Чому?

— Я поспішаю.

— Та облиш ти, встигнеш!.. Оце так картинка! Зустрілись у цьому пеклі два алайці — і щоб не поговорити? Що це з тобою? Здурів зовсім чи що?

Данґ спробував вивільнити руку, та де там! Він був зовсім хирлявий, цей недоносок із півдня.

Гаґ нічого не розумів.

— Послухай, друже… — почав він з усією проникливістю, на яку був здатен.

— У пеклі твої друзі! — крізь зуби процідив Данґ, дивлячись на нього з неприхованою ненавистю.