Розділ II

— Одягайся, — наказав він знову.

Гаґ обережно оглянув пакет з усіх боків. Пакет був з якогось прозорого матеріалу, оксамитового на дотик, а всередині було щось дуже чисте, м’яке, легке, біле з блакитним. І раптом пакет сам по собі розпався, розсипався танучими у повітрі сріблястими іскрами, і на ліжко впали, розгортаючись, короткі блакитні штани, біла з блакитним куртка і ще щось.

Гаґ із кам’яним обличчям почав усе це на себе одягати. Раптом рум’яний сказав голосно:

— Та, може, мені все-таки піти з вами?

— Не треба, — сказав сухорлявий.

Рум’яний сплеснув білими м’якими руками:

— Ну що в тебе за вдача, Корнію? Що це за пориви інтуїції! Адже, здавалось би, все розписали, про все домовились…

— Як бачиш, не про все.

Гаґ натягнув зовсім невагомі сандалі, які напрочуд підійшли на його ногу. Він став, ізсунув п’яти та нахилив голову.

— Я готовий, пане офіцере.

Сухорлявий оглянув його.

— Ну що, подобається тобі це? — запитав він.

Гаґ сіпнув плечем.

— Звісно, я віддав би перевагу формі…

— Обійдешся без форми, — пробурчав сухорлявий, підіймаючись.

— Слухаюсь, — сказав Гаґ.

— Подякуй лікареві, — сказав сухорлявий.

Гаґ чітким рухом повернувся до рум’яного з обличчям святого, знову зсунув п’яти і нахилив голову.

— Дозвольте подякувати вам, пане лікарю, — сказав він.

Той мляво махнув рукою.