Розділ VIII СПОКУТА МАДАМ ДЕ КУЛЕВЕН

— Але все ж таки шкода, що я його не спіймав і не змусив заплатити за все повною мірою.

Та капітан Блад не дав розмові припинитись на цьому.

— Якщо ви справді так ненавидите цього чоловіка, — провадив він далі,— то подумайте про ті муки, на які ви його прирекли, виходячи, звичайно, з того, що він кохає свою дружину. Навіть смерть ніщо порівняно з ними.

— Можливо, можливо. — Дон Хуан був сьогодні небалакучий. Здавалось, невдача на березі псує йому настрій, він хотів, щоб усі швидше пішли геть.

— Налий мені вина, Абсоломе. Боже мій, пити хочеться, аж пече.

Негр налив усім вина. Дон Хуан вихилив свій повний по вінця келих одним духом. Блад наслідував його приклад, і Абсолом наповнив келихи знову. Блад виголосив на честь командира іспанського корабля багатослівний тост. Мовляв, хоч він не великий знавець морських битв, а все ж таки після того, що бачив, просто не може уявити, щоб хоч один капітан на світі міг провести бій так, як це зробив дон Хуан.

Дон Хуан вдячно всміхнувся, всі залюбки перехилили свої келихи, і їх знову було наповнено вином. Іспанці жваво гомоніли, сміялись, а Блад поринув у думки.

Він думав про те, що скоро вечеря закінчиться і дон Хуан пожене їх усіх по своїх каютах. Каюта капітана Блада була поряд з великою каютою з правого борту. Та чи дозволить тепер капітан, щоб гість перебував так близько? Якщо дозволить, він ще зможе допомогти цій нещасній леді, він уже знає, як це зробити. Але ж є небезпека, що на цю ніч його пошлють в яке-небудь інше місце.

Він змусив себе пожвавішати, безцеремонно втрутився в розмову, галасливо зажадав вина, потім ще, в чому його охоче підтримали офіцери, яким довелось добряче попотіти сьогодні в бою. Після цього він знову заходився вихваляти майстерність і відвагу дона Хуана, але незабаром усі помітили, що мова його зробилась малозрозумілою, а язик заплітається; двічі він гикнув і, безглуздо усміхаючись, кілька разів повторив одне й те саме.

За це товариство взяло капітана Блада на глузи, що дуже його роздратувало, й він звернувся до дона Хуана з проханням пояснити цим веселим і явно напідпитку джентльменам, що він, Блад, в усякому разі тверезий. Та його мова ставала дедалі незрозумілішою.

Коли Верагуас зауважив капітанові Бладу, що він п'яний, Блад розлютився й нагадав усім присутнім, що він голландець і, отже, належить до нації великих пияків. Він береться перепити будь-кого на всьому Карібському морі. Аби довести це, він хвальковито зажадав ще вина, випив і досить швидко замовк. Його повіки обважніло опустились, тіло якось обвисло і, на превелику радість товариства, цей безсоромний хвалько сповз із свого стільця й залишився лежати на підлозі, навіть не роблячи спроб підвестися.

Верагуас зневажливо й безцеремонно поворушив його ногою. Капітан Блад не виявляв ознак життя. Він лежав нерухомий, мов колода, і хрипко дихав.

Дон Хуан рвучко підвівся з-за столу.

— Віднесіть цього йолопа в ліжко. Та й самі йдіть звідси всі до одного.

Дона Педро, що так і не прийшов до тями, із сміхом і не дуже обережно віднесли до його каюти. Розв'язавши йому хустку на шиї, офіцери вийшли з каюти й зачинили за собою двері. Потім, підкоряючись наказові дона Хуана, який він повторив, усі вони, голосно перемовляючись і гупаючи чобітьми, пішли геть, а командир корабля замкнув за ними двері.

Залишившись на самоті, він повільно підійшов до столу й хвилинку постояв, прислухаючись до веселих голосів, що віддалялися по трапу. Його келих стояв напівпорожній. Він узяв його й випив. Потім, поставивши келих на стіл, він неквапливо витягнув з кишені ключ від каюти, де сиділа замкнена мадам де Кулевен. Підійшовши до дверей, дон Хуан вставив ключ у замкову щілину й повернув його. Та перш ніж він устиг відчинити двері, якийсь звук, що почувся позаду, змусив дона Хуана обернутися.

Біля дверей своєї каюти, прихилившись до перебірки, стояв його п'яний гість. Одяг на ньому був розхристаний, в очах застигла порожнеча, він ледве тримався на ногах і тільки якимось дивом не втрачав рівноваги від легенької хитавиці.

Він поворушив губами, неначе його занудило, і, плямкнувши, розтулив їх.

— Ко… котра година? — не до речі запитав він. Напружено-сердитий погляд дона Хуана злагіднів, він

навіть усміхнувся, хоча й трохи нетерпляче. П'яний гість знову пробелькотів: