Розділ VII ЛЮБОВНА ІСТОРІЯ ДЖЕРЕМІ ПІТА

Джеремі не пам'ятав, як дістався на борт «Арабелли». Події другої половини дня він сприймав якось туманно, наче вони відбувались у сні. Він пам'ятав тільки, що дивився в похмуре обличчя смерті, проте залишився живий. За вечерею у великій капітанській каюті він спробував пофілософствувати на цю тему.

— Це є доказом того, — сказав він, — що ніколи не слід занепадати духом чи визнавати себе переможеним. Мене дуже легко могли сьогодні вбити і неодмінно вбили б, якби я наперед вирішив, ніби Тондер краще за мене володіє шпагою.

— Цілком можливо, що так воно й є,— зауважив Блад.

— Тоді чому ж вийшло так, що проштрикнув його я?

— Справді, чому, Пітере? — спитав Волверстон, і всі присутні, мов луна, повторили це запитання.

Відповів Хагторп:

— Річ у тім, що слава того негідника як неперевершеного фехтувальника грунтувалася тільки на його хвастощах. Багато хто так робить.

На цьому обговорення поєдинку закінчилося.

Вранці капітан Блад зауважив, що їм слід було б зробити візит мосьє д'Ожеронові й повідомити його про вчорашню подію. Як губернатора Тортуги, його належало у відповідності з законом поінформувати про поєдинок, хоч, власне, крайньої необхідності в цьому не було, оскільки він особисто знав обох його учасників. Джеремі ж, завжди й під будь-яким приводом готовий іти в губернаторський будинок, цього ранку особливо хотів туди потрапити, відчуваючи, що перемога в поєдинку оточує його героїчним ореолом…

Наближаючись у шлюпці до берега, капітан Блад помітив, що фрегат «Сінь» покинув свою стоянку в бухті, з чого Джеремі байдуже зробив висновок, що мосьє де Меркер, нарешті, вирушив з Тортуги.

Губернатор зустрів їх надзвичайно привітно. Він уже чув, що сталось у шинку «У французького короля». Їм немає потреби утруднювати себе будь-якими поясненнями. Ніякого офіційного розслідування цієї справи не буде. Причини поєдинку йому чудово відомі.

— Якби цей поєдинок закінчився по-іншому, — щиро мовив губернатор, — я теж діяв би інакше. Знаючи, хто розпочав сварку — пам'ятаєте, мосьє Піт, мої застереження? — я був би змушений вжити проти Тондера необхідних заходів і, можливо, попросив би вас, капітане Блад, допомогти мені. Порядок повинен бути дотриманий навіть у такій колонії, як ця. Але все завершилось якнайкраще. Завдяки вам я щасливий, мосьє Піт.

Ці слова здалися Піту вельми доброю ознакою, і він поквапився спитати дозволу піти й засвідчити своє шанування мадемуазель Люсьєні.

Д'Ожерон здивовано глянув на нього:

— Люсьєні? Але Люсьєни тут уже немає. Сьогодні вранці вона разом зі своїм чоловіком вирушили на фрегаті «Сінь» до Франції.

— З… чоловіком? — як луна повторив Джеремі, відчувши раптом, що все попливло в нього перед очима..

— Так, з мосьє де Меркером. Пам'ятаєте, я казав вам, що її заручено. Сьогодні рано-вранці отець Бенуа повінчав їх. Ось чому я сказав, що завдяки вам я щасливий, мосьє Піт, бо поки тут вештався Тондер, я не наважувався на цей шлюб. Пам'ятаючи про Левассера, я не міг дати дозволу на її від'їзд, тому що, подібно до Левассера, Тондер, безперечно, подався б слідом за нею й міг би наважитись на таке, на що не наважувався тут, на Тортузі.

— І тому, — крижаним тоном мовив капітан Блад, — ви нацькували цих двох один на одного, щоб поки вони гризтимуться за кістку, третій міг з нею втекти. Це, мосьє д'Ожерон, хоч і спритний, але не дружній вчинок.

— Ви гніваєтесь на мене, капітане! — д'Ожерон, здавалось, по-справжньому засмутився. — Але я повинен був подбати про свою дитину, до того ж я нітрохи не сумнівався, чим закінчиться поєдинок… Наш дорогий мосьє Піт не міг не перемогти негідника Тондера.

— Наш дорогий мосьє Піт, — відказав капітан Блад, — через кохання до вашої дочки міг дуже легко позбутися життя, сприяючи здійсненню ваших шлюбних планів. Яка іронія долі! Ти бачиш, Джеррі,— провадив він далі, взявши під руку свого молодого шкіпера, що стояв, мов громом прибитий і блідий як мрець, — які страшні небезпеки таїть у собі нерозумне кохання. Ходімо звідси, мій друже.