Розділ VII ЛЮБОВНА ІСТОРІЯ ДЖЕРЕМІ ПІТА

— Так, маєш, якщо не дурень.

— Тобто якщо я боягуз.

— Ну, краще живий боягуз, ніж мертвий дурень, яким ти неодмінно будеш, якщо зчепишся з маестро Тондером. Не забувай, що він — учитель фехтування, в той час як ти… Тьху! Це було б звичайнісіньке вбивство, авжеж. Тим, що він тебе просто заріже, ти слави не здобудеш.

У глибині душі Піт сам був такої думки, але погодитися з Бладом було надто принизливо. Тому він другого ж дня знехтував його порадою й подався на берег. Коли його побачив Тондер, він сидів з Хагторпом і Волверстоном у таверні «У французького короля».

Час наближався до полудня, і в шинку було повнісінько піратів, моряків з французького фрегата «Сінь», шукачів перлів і сухопутних шахраїв обох статей, що, мов хижі акули, крутяться біля моряків, особливо ж біля піратів, знаючи їхній звичай смітити грішми. Повітря в погано освітленому приміщенні було важке від парів рому, тютюнового диму, духу людських тіл.

Тондер підійшов недбалим, лінивим кроком, тримаючи ліву руку на ефесі шпаги й відповідаючи на привітання кивком голови. Біля столу, за яким сидів Джеремі, він зупинився.

— Ви дозволите? — спитав він і, не чекаючи відповіді, підсунув до себе табурет і сів, — Я щасливий, що маю можливість так швидко продовжити нашу розмову, яку нам не дали закінчити вчора.

Джеремі, чудово розуміючи, куди хилить Тондер, стривожено подивився на нього. Його товариші, які, навпаки, нічого не розуміли, теж втупились у француза.

— Ми, пам'ятаю, обговорювали питання про те, що невчасна поява деяких осіб іноді буває небажана, і що вам бракує кмітливості зрозуміти, якою мірою це стосується вас.

Джеремі нахилився вперед.

— Не має значення, що саме ми обговорювали. Ви прийшли сюди, як я розумію, щоб почати зі мною сварку?

— Я? — капітан Тондер нахмурився. — Чого ви так вирішили? Ви мені не заважаєте. Ви просто не можете мені заважати. Якби ви стали в мене поперек дороги, я просто роздавив би вас як блоху. — І він засміявся образливо й зневажливо, чим, як і розраховував, зразу ж викликав у Джеремі спалах гніву.

— Таку блоху, як я, вам не роздавити.

— Хіба? — Тондер підвівся. — Тоді дивіться, не набридайте мені знову, бо потрапите під ніготь. І пам'ятайте: я вас попередив. — Він говорив навмисно голосно, щоб його чули, і поступово всі в кімнаті затихли.

Тондер хотів зневажливо відвернутись, та його зупинила відповідь Джеремі.

— Ви просто нахабний пес.

Капітан Тондер застиг на місці й звів брови. Лихий посміх підняв кінчики його тонких вусиків. А огрядний силач Волверстон, усе ще нічого не розуміючи, інстинктивно спробував стримати Джеремі, який також схопився на ноги.

— Пес? — повільно перепитав Тондер. — Кажете, пес? Досить дотепно. Пес і блоха. Та все одно мені не подобається, коли на мене кажуть пес. Будьте ласкаві, заберіть свого пса назад. Заберіть негайно. Я не відзначаюсь терплячістю, мосьє Піт.

— Певна річ, я його заберу, — відповів Джеремі,— бо не хочу ображати тварину.

— Ви маєте на увазі мене?