Розділ IV ВОЄННА КОНТРИБУЦІЯ

— Нехай буду я проклятий, сер! Лишається тільки дивуватись вашій скромності. Адже ви так само могли заправити й сімсот тисяч червінців, або й сім мільйонів, або…

— Міг. — перебив його Блад. — Але я скромний за своєю вдачею, до того ж маю деяке уявлення про розміри вашої казни.

— Але ж ви не даєте мені часу! — у відчаї вигукнув губернатор, показуючи цим, що здається. — Як я можу зібрати таку суму за годину?

— Я не вимагатиму неможливого. Надішліть мені гроші на берег до заходу сонця, і я піду з цих місць. А зараз я змушений покинути вас, щоб запобігти початку бойових дій. Бажаю вам усього найкращого.

Вони дозволили йому піти геть, бо мусили. А під вечір капітан Макартні під'їхав до піратського форту в супроводі негра, що вів навантаженого золотом мула.

З форту їм назустріч вийшов капітан Блад, і був він сам один.

— Від мене ви б цього не дочекалися, — мовив крізь зуби гарячкуватий капітан.

— Я запам'ятаю ваші слова на той випадок, якщо ви коли-небудь правитимете колонією. А тепер до діла. Що в цих мішках?

— По п'ять тисяч червінців у кожному.

— Тоді скиньте мені чотири мішки, це буде двадцять тисяч червінців, за які я погодився прислужитись острову Антігуа. Решту відвезіть губернатору разом з моїм привітом. Нехай це буде йому наукою, а також і вам, любий капітане, що найперший обов'язок людини — обов'язок не перед посадою, а перед власною честю, і що не можна виконати обов'язок, порушуючи слово.

Капітан Макартні аж засопів від здивування.

— Щоб я здох! — хрипко вигукнув він. — Ви ж пірат! У відповідь йому холодно пролунав суворий голос:

— Я — капітан Блад.