Розділ VII. Вимушене intermezzo

Коли ж одурені поліціянти доповіли міністрові, що Фуше від них вихопивсь, Бурієн одразу цупкіше взявся за віжки: тепер зачеплено його авторитет, він не дозволить отак жартувати з собою. Притьмом наказав оточити зусібіч будинок на вулиці Серутті й наглядати за ворітьми, численний озброєний загін ступив на поріг, щоб ухопити втікача. Та Фуше утнув з ними ще й другий жарт, одну з тих чудових і незвичайних витівок, що майже завжди вдавалися йому лиш у найскрутніших, найнапруженіших ситуаціях. Саме небезпечної миті, як ми не раз уже бачили, поривав його потяг до кпин і нестримного забивання паморок. Спритний містифікатор люб’язно зустрічає службовців, що мали його брати, одним оком зазирає в наказ про арешт. Так, усе гаразд. Зрозуміло, в нього й думки нема противитись наказові його величності короля. Пани можуть сісти отут у салоні, він лише залагодить кілька дрібниць, а потім одразу й піде з ними. Отак най­гречніше запевнивши їх, Фуше ступив до сусідньої кімнати. А ті шанобливо чекали — зрештою, все-таки не можна сенатора, колишнього міністра й двірського достойника цупко хапати за комір чи брати в наручники, немов кишенькового злодія. Якийсь час вони шанобливо чекають і чекають доти, аж поки той час видався їм підозріло довгим. Тоді — бо сенатор усе не повертався — вони заходять до сусідньої кімнати й бачать (справдешня комедійна сцена серед політичних заворушень), що Фуше вже здимів. П’ятдесятишестирічний чоловік точнісінько, як у тоді ще не винайденому кіно, приставив у садку до стіни драбину і, поки поліціянти поважно чекали його в салоні, з дивовижною, як на свій вік, спритністю, просто спустився в сусідній садок королеви Гортензії, а звідти вже перебравсь у безпечне місце. Ввечері ввесь Париж реготав над удатною витівкою. Звісно, такий жарт довго тривати не міг, герцоґ Отрантський надто знаний у місті, щоб ховатися. Та Фуше знов усе точно обчислив, збіжить лише кілька годин, і король та його наближені вже самі перейматимуться тим, аби їх не схопила прудка Наполеонова кіннота. В Тюїльрі притьмом спакували валізи, і своїм страшним наказом про арешт Людовік XVIII досяг тільки того, що надав Фуше прилюдного доказу його вірності (якої не було й сліду) імператорові, вірності, в яку Наполеон, щоправда, не повірив. Та зачувши про вдалу витівку цього політичного скомороха, все ж усміхнувся і сказав: «Il est décidément plus malin qu’eux tous» — «A він таки найбільший проноза серед них!»