Розділ «Ґреґ Іґан Найближчий»

— Я знаю, що ви вже розмовляли з моїми колегами, — пояснила Кейт, виправдовуючись, — але якщо з того часу ви ще щось пригадали, це може бути важливо.

— Що саме? — запитав чоловік. — Я ніколи не чув, щоб Наталі і Роб сварилися. Діти могли шуміти; ви ж знаєте, як дівчатка такого віку іноді верещать. Але це були просто пустощі. Це ніколи не звучало так, наче їм боляче.

Кейт запитала:

— А поза цією сім'єю — чи не помічали ви, що у вашому районі відбувається щось незвичне?

Він задумався над запитанням, але зрештою заперечливо похитав головою.

— Наприклад, хтось поводився незвичайно? Може, якийсь незнайомець, а може й знайомий. Може навіть хтось такий, про кого ви думаєте, що добре його знаєте.

Він провів кінчиками пальців по чолі, збентежений явним припущенням, що котрийсь сусід із тих, з ким він перекидався жартами через паркан, міг зарізати цілу сім'ю.

— Хтось поводився невластиво для свого характеру? — напосідалася Кейт.

— Ні, — твердо відповів він. Але не виключено й таке: оскільки ставки здавались надто високими, дідусь волів перестрахуватися. Використання вбивства у якості приводу для запитань ускладнило отримання чесної відповіді.

Пройшлася вулицею, тоді повернулася, накресливши карту області, до якої розширила свої пошуки. Кейт підозрювала: після того як вона не з'явилася на домовлену зустріч на Рома-Стріт і знищила свій телефон, її значок натепер вже відкликаний, отож коли люди відчиняли двері з телефоном в руці, вона перепрошувала і відступала, аби вони не TrueCop[9]-или її і не доводили до конфузу.

Станом на ранній вечір вона провела загалом тридцять сім опитувань. Отож вже подумувала було зробити перерву й перехопити щось їстивного, коли двері відчинилися і постала перед нею жінка середнього віку, перш ніж Кейт встигла показати значок, з тривогою запитала:

— Ви його знайшли?

— Боюся, що ні, — зімпровізувала Кейт. Про кого б не вела мову жінка, така відповідь була майже напевно вірною. — Але я хотіла би розпитати вас дещо більше про подробиці, якщо можна.

— Звісно, прошу.

Кейт представилася й пішла слідом за жінкою в будинок. У вітальні були сімейні фотографії: мати, батько та син-підліток.

— Зараз є хтось удома, крім вас? — запитала Кейт.

— Ні, мій чоловік у місті. Він все ще шукає Роуена. Зали ігрових автоматів, Макдональдс… У нього немає грошей, але ми не знаємо, куди б іще він міг піти, аби згаяти час.

Кейт ще раз подивилася на фото хлопця. Обличчя видавалося знайомим; він був одним із тих пропалих безвісти, чиї справи вона переглядала саме тоді, коли взялася розслідувати вбивства Ґраймсів. Вона запитала:

— Перед тим, як Роуен пропав, чи не помічали ви якихось змін у його поведінці?

Жінка спохмурніла.