Розділ перший

Цей район — місто-привид, жодної живої душі.

— Бачиш отой бездоріжник? — питає він. Попереду видніється чорний «Лінкольн Навігатор», припаркований на узбіччі. Пищить сигналізація.

— Сідай на місце водія.

— Що б ви там не задумали...

— Або валятимешся отут на тротуарі в калюжі крові.

Я відчиняю дверцята з боку водія і сковзаю за кермо.

— Мій пакет із магазину, — кажу я.

— Бери його, — він всідається позаду мене. — Заводь машину.

Я зачиняю дверцята й кладу пакет «Здорове харчування» на підлогу біля переднього сидіння. У машині так тихо, що я чую власний пульс — швидкий лункий стукіт у барабанну перетинку.

— Чого ти чекаєш? — питає він.

Я натискаю кнопку запуску двигуна.

— Увімкни навігацію.

Я вмикаю.

— Натисни на «попередні пункти призначення».

У мене ніколи не було автомобіля з вмонтованою системою GPS, і я трохи гаюся, шукаючи потрібну вкладку на сенсорному екрані.

На екрані з’являються три адреси. Одна — це моя домашня адреса. Друга — адреса університету, де я працюю.

— Ви що, стежили за мною? — запитую.

— Вибери Пуласкі-драйв.

Я вибираю «1400 вулиця Пуласкі, Чикаго, Іллінойс 60616», не маючи жодного уявлення, де це. GPS жіночим голосом інструктує мене: «По можливості розверніться і проїдьте один кілометр двадцять вісім метрів».

Перемикаю передачу і виїжджаю на темну вулицю.