Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

Гаразд. Вона буде тссс. Високо піднявши руки з жовтою африканкою, Лізі спускається по приступках цього амфітеатру. За дві лави до кінця спуску вона наважується озирнутися назад. Одна її частина переконана, що він піде за нею; адже це Скот, зрештою. Хоч би яким дивним було це місце, але ж він її чоловік, він досі — її коханий. Правда, думка про розлучення промайнула в її мозку, але, звичайно ж, вона абсурдна, це може бути реальністю для інших людей, але не для Скота та Лізі. Він не дозволить, щоб вона пішла звідси сама-одна. Та коли вона озирається через плече, він і досі сидить там у своїй білій тенісці та довгих і зелених спідніх трусах, стуливши коліна й міцно зімкнувши руки, ніби йому холодно навіть тут, у цьому тропічному повітрі. Він не йде за нею, і вперше Лізі дозволяє собі визнати, що він не йде за нею тому, що, мабуть, не може. Якщо так, то її вибір зводиться до двох варіантів: або залишитися тут із ним, або повернутися додому без нього.

Ні, є й третій варіант. Я можу побитися об заклад. Підкинути монету, як то кажуть. Піти на ризик. Отже, наважуйся, Скоте. Якщо ця стежка справді небезпечна, підіймай свою дохлу гепу й не допусти, щоб я нею пішла.

Вона хоче обернутися назад, коли перетинає пляж, але так зробити означало б виявити слабкість. Сміюни регочуть уже ближче, а це означає, що й інша нечисть, яка може шастати біля стежки, що нею вона повертатиметься на Щасливий Пагорб, також уже ближче. Під деревами тепер панує непроглядна темрява, і їй здається, вона вже відчуває, що якась проява неодмінно нападе на неї, перш ніж вона відійде далеко; її опановує відчуття близького кінця. Він дуже близько, моя люба, сказав їй Скот того дня в Нешвілі, коли лежав на розпеченому гудроні із закривавленими легенями і близький до смерті. А коли вона намагалася переконати його, ніби не розуміє, про що він каже, він сказав, щоб вона не ображала його інтелект.

Або свій власний.

Менше з тим. Я готова зустрітися з чим завгодно в лісі, якщо так треба і коли буде треба. Я знаю тільки те, що дівчина з родини Дебушерів Лізі нарешті потрапила в ситуацію, коли їй треба буде пручатися — і пручатися з усіх сил. У таємничу ситацію, яку, сказав Скот, неможливо визначити, тому що вона змінюється від одного джек-поту до наступного. Це ситуація абсолютної неможливості відступати, ПеЗКаПеТе, люба моя дитино, ти розумієш? Але все буде гаразд.

Вона починає підійматися стежкою, яка веде до сходів, і раптом позаду

12

— Він покликав мене, — прошепотіла Лізі.

Одна з жінок, яка стояла біля самої крайки озера, тепер забрела по коліна в цю тиху воду, замріяно дивлячись на обрій. Її супутник обернувся до Лізі, несхвально зсунувши брови. Спочатку Лізі нічого не зрозуміла, потім до неї дійшло. Люди не любили тут розмовляти, щодо цього нічого тут не змінилося. Вона подумала, що в Місячному Колі мало що змінюється.

Вона кивнула головою, так, ніби насуплена жінка вимагала від неї пояснень.

— Мій чоловік покликав мене на ім’я, намагався зупинити мене. Одному Богові відомо, чого це йому коштувало, але він це зробив.

Жінка на лаві — волосся в неї було русяве, але темне біля корінців, так, ніби потребувало фарбування, — сказала:

— Помовчіть… будь ласка. Мені треба… подумати.

Лізі кивнула головою — атож, вона її розуміє, хоч вона сумнівалася, що білява жінка була спроможна думати так напружено, як їй хотілося, — і забрела у воду. Вона думала, що вода прохолодна, але насправді вона була майже гаряча. Тепло піднялося вгору по її ногах, і її статеві органи забриніли, як не бриніли дуже давно. Вона побрела далі, але не стала заходити глибше, ніж до пояса. Ступила ще з півдесятка кроків і побачила, що їй залишилося ще з десяток ярдів до тих людей, котрі забрели найглибше, й вона згадала, що в Місячному Колі добра їжа перетворювалася на погану, після того як споночіє. А що як і вода тут перетворюється на погану? А навіть якщо й не перетворюється, то чи не можуть небезпечні істоти повиходити тут зі своїх криївок, як і в лісі? Наприклад, озерні акули абощо. І якщо це справді так, то чи не забрела вона надто далеко, щоб устигнути повернутися на берег, перш ніж одна з таких прояв вирішить, що вечерю їй подано?

Тут безпечний ґрунт.

Але ж це не ґрунт, це вода, і вона відчула панічне бажання втекти назад, на берег, перш ніж якась хижа підводна істота вгородить зуби їй у ногу. Лізі приглушила свій страх. Вона пройшла сюди довгий шлях і не раз, а двічі, її грудь боліла, наче її припікали вогнем, і вона Богом присягається, що зробить те, задля чого сюди прийшла.

Вона набрала повні груди повітря, а тоді, не знаючи, чим це для неї закінчиться, повільно опустилася навколішки на піщане дно, так, щоб вода покрила їй груди — одну, яка була неушкоджена, і другу, тяжко поранену. На якусь мить її ліва грудь заболіла дужче, ніж будь-коли; їй здавалося, біль зараз зірве голову з її пліч. А тоді

13

Він знову кличе її на ім’я, гучно, і панічний страх лунає в його голосі.

— Лізі!