Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

— Отже, Полові було тринадцять років, коли він помер?

— Так. Тринадцять. — Його голос звучить спокійно, але тепер на його щоках не залишилося жодної кровинки, хоч вона бачить, як краплі поту проступають там крізь його шкіру, а його волосся мокре від нього. — Майже чотирнадцять.

— Твій батько зарізав його своїм ножиком, чи не так?

— Ні, — каже Скот тим самим спокійним голосом. — Він убив його з рушниці. Зі своєї 30–06. У підвалі. Але, Лізі, це було зовсім не так, як ти думаєш.

Тобто не в нападі люті, їй здається, він хотів сказати їй саме це. Не в нападі люті, а цілком холоднокровно. Ось що вона думає під деревом ням-ням, коли їй здається, що Частина Третя історії, яку розповідає їй наречений, матиме назву «Убивство святого старшого брата».

14

Цить, Лізі, цить, маленька Лізі, сказала вона собі на кухні — дуже тепер налякана й не тільки тому, що вона тоді так помилялася у своїх припущеннях про смерть Пола Лендона. Вона була налякана, тому що усвідомила надто пізно, надто пізно, — що зроблене назад не повернеш, а з тим, що ти пригадала, тобі доведеться відтепер жити.

Навіть якщо спогади божевільні.

— Я не повинна все пригадувати, — сказала вона, швидко згинаючи та розгинаючи меню. — Я не повинна, я не повинна, я не повинна відкопувати мертвих, таку дурницю не можна собі дозволити

15

— Це було зовсім не так, як ти думаєш.

Вона думає те, що вона думає; хоч вона й кохає Скота Лендона, але вона не прив’язана до колеса його жахливого минулого, і вона думатиме те, що вона думає. Вона знатиме те, що вона знає.

— А тобі було десять років, коли це сталося? Коли твій батько…

— Атож.

Йому було лише десять років, коли батько вбив його улюбленого старшого брата. Коли батько по-звірячому вбив його улюбленого старшого брата. І Частина Четверта цієї історії позначена своєю власною страхітливою неминучістю, хіба ні? Вона не має жодних причин для сумніву. Вона знає те, що вона знає. Те, що він мав тоді лише десять років, нічого не змінює. Він був зрештою вундеркіндом у всьому іншому.

— І ти його вбив, Скоте? Ти вбив свого батька? Ти його вбив, це ж правда?

Голова в нього похнюплена. Волосся висить, затуляючи йому обличчя. Потім із-за цієї темної завіси проривається назовні одне сухе й конвульсивне схлипування, схоже на уривчасте «гав» собаки. Потім — тиша, але вона бачить, як здіймаються його груди, намагаючись скинути з себе важкий тягар. А тоді:

— Я розрубав йому киркою голову, коли він спав, і скинув його труп у висохлий старий колодязь. Це було в березні під час ураганної сніжної пурги. Я витяг його назовні за ноги. Я хотів закопати його там, де був похований Пол, але в мене не стало сил. Я намагався, намагався і намагався, але він, Лізі, не піддавався моїм зусиллям. Він наче впирався. І тоді я зіпхнув його в колодязь. Певно, він і досі лежить там, та коли вони продали ферму з аукціону, то я… я… Лізі… я… я… боявся.

Він тягнеться до неї, наче сліпий, і якби її там не було, він упав би обличчям на землю, але вона тут, і вони

Вони