Розділ «Частина друга ПеЗКаПеТе»

5

На якусь мить Лізі була надто приголомшена, щоб говорити.

Потім сказала:

— Що ви маєте на увазі? Чому не можете?

— Я маю на увазі, що я вже намагався.

— Ви маєте адресу його електронної пошти. Zack999 чи як там іще.

— Атож, Zack991, собака, сейл, крапка, ком, але пуття з цього мало. Я міг би з тим самим успіхом застосовувати три нулі. Двічі я скористався цією адресою, але потім усі мої послання стали повертатися назад із поміткою Адресат невідомий.

Він почав белькотіти, що спробує ще раз, але Лізі його не слухала. Вона подумки повторювала свою розмову із «Заком Мак-Кулом» — або Джимом Дулеєм, якщо таким було його справжнє ім’я. Він сказав, що Вудбоді або сам підійде до телефону, або…

— Ви маєте якусь окрему власну адресу електронної пошти? — запитала вона, уриваючи Вудбоді на середині фрази. — Він сказав, ви надішлете йому спеціальне електронне послання і повідомите його, що одержали те, що вам треба. То звідки ви мали його надіслати? З вашого університетського офісу? З інтернет-кафе?

— Ні! — жалібно заволав Вудбоді. — Послухайте мене — звісно, я маю електронну адресу в Пітсбурзі, але я ніколи не давав її Дулею! Це було б безумством! У мене два аспіранти, які мають регулярний доступ до цієї адреси, не кажучи вже про секретарку англійського факультету!

— А вдома?

— Я дав йому свою домашню електронну адресу, але він жодного разу нею не скористався.

— А телефон, по якому ви мали йому подзвонити?

На мить на лінії запала мовчанка, а коли Вудбоді заговорив, у його голосі чулася непідробна розгубленість. Це ще більше її налякало. Вона подивилася на широке вікно вітальні й побачила, що небо на північному сході стає світло-фіолетовим. Скоро буде ніч. Інтуїція підказала їй, що ця ніч буде дуже довгою.

— Телефон? — повторив Вудбоді. — Він ніколи не давав мені свій телефон. Дав лише електронну адресу, яка спрацювала двічі, а потім — квит. Він або брехав, або фантазував.

— І що ж, по-вашому, він робив?

Вудбоді майже прошепотів:

— Я не знаю.

Лізі подумала, що в такий падлючий спосіб Вудбоді намагався не признатися в тому, що насправді думав: Дулей — божевільний.

— Зачекайте хвилину. — Вона хотіла була покласти слухавку на софу, потім їй спала ліпша думка. — Я скоро повернуся, професоре, залишайтеся на лінії.