Розділ без назви (1)

Дводумство означає спроможність одного розуму притримуватися водночас двох протилежних переконань і однаково приймати обидва з них. Партійний інтелектуал знає, в якому напрямі потрібно змінити свою пам’ять, а отже, знає й те, що він маніпулює реальністю; але звертаючись до дводумства, він також переконує себе в тому, що він не порушував реальності. Цей процес має бути усвідомленим, бо інакше його неможливо здійснити з достатньою точністю, але він також має бути й підсвідомим, бо інакше виникне відчуття фальші, а отже, й провини. Дводумство є серцем Ангсоцу, оскільки сутність діяльності Партії полягає у тому, щоб вдаватися до свідомого обману, водночас зберігаючи вірність меті, яка проголошується з усією повнотою правди. Говорити очевидну брехню й щиро вірити у неї, забути кожен незручний факт, а потім, коли він знову стає потрібним, витягти його із забуття на певний період, заперечувати існування об’єктивної реальності, а проте увесь час посилатися на реальність, яка, водночас, заперечується, — без усього цього годі обійтися. Навіть послуговуючись словом дводумство, потрібно використовувати дводумство. Бо застосовуючи це слово, ти усвідомлюєш, що маніпулюєш реальністю, це усвідомлення знищується новим застосуванням дводумства, і так до нескінченності, коли брехня завжди на крок випереджає правду. Врешті-решт саме завдяки дводумству Партія змогла — і, наскільки нам відомо, зможе ще протягом тисяч років — зупиняти плин історії.

Усі колишні олігархії втрачали владу через власний консерватизм або через власну слабкість. Або ж вони через обмеженість і самовпевненість не могли пристосуватися до мінливих обставин, через що були повалені, чи ставали ліберальними й боягузливими і йшли на поступки тоді, коли мали б застосувати силу, через що знову ж таки були повалені. Тобто вони зазнавали поразки через надмірну свідомість думки або ж через цілковиту відсутність усвідомлення взагалі. Заслуга Партії полягає в тому, що вона створила систему мислення, в якій можуть одночасно існувати обидва стани. Бо на жодному іншому інтелектуальному підґрунті влада Партії не змогла б перманентно утримуватися. Для владарювання, і то тривалого владарювання, потрібно вміти викривляти відчуття реальності. Бо таємниця міцної влади полягає у тому, щоб поєднати віру у власну непогрішність зі спроможністю навчатися на колишніх помилках.

Зайве казати, що найкраще користуватися дводумством уміють ті, хто винайшов дводумство і знають, що це комплексна система розумового обману. У нашому суспільстві ті, хто найкраще знає, що саме відбувається, водночас перебувають якнайдалі від реального бачення світу. Загалом, що більше розуміння, то сильніша омана, що більше розуму, то сильніше безумство. Яскравою ілюстрацією цього твердження є той факт, що чим вище хтось перебуває на суспільному щаблі, тим вищий у нього градус воєнної істерії. Найраціональніше ставлення до війни демонструють підкорені народи спірних територій. Для них війна — це просто безперервне лихо, яке, немов морська хвиля, прокочується їхніми життями, їм абсолютно байдуже, хто перемагає. Для них зміна влади означає лише те, що їм доведеться виконувати ту саму роботу, що й раніше, але для нових володарів, які ставитимуться до них так само, як і попередні. Робітники, яких ми називаємо «пролами» і які перебувають у трохи кращому становищі, в різний час ставляться по-різному до війни. У разі потреби вони дозволяють довести себе до божевільного страху й ненависті, та коли їх полишають на самих себе, вони можуть на тривалий час забувати про війну. Лише в рядах Партії, а передусім у Внутрішній Партії, існує справжній воєнний ентузіазм. Найбільше у завоювання світу вірять ті, хто напевне знає, що це неможливо. Це дивне поєднання протилежностей — знання з невіглаством, цинізму з фанатизмом — є однією з головних характеристик суспільства Океанії. Офіційна ідеологія багата на суперечності навіть там, де в них немає практичної потреби. Таким чином, Партія відкидає й паплюжить кожен принцип, якого спочатку дотримувався соціалістичний рух, і вона робить це в ім’я соціалізму. Вона проповідує безпрецедентну в минулі століття зневагу до робітничого класу й одягає своїх членів в однострій, який колись носили робітники, тому що він був зручний для фізичної праці. Вона систематично руйнує цілісність родини, але називає свого вождя ім’ям, яке безпосередньо пов’язане з родинними почуттями. Навіть назви чотирьох керівних Міністерств вражають своєю безсоромністю в зумисному перекрученні фактів. Міністерство Миру займається війною, Міністерство Правди — брехнею, Міністерство Любові — тортурами, а Міністерство Достатку морить голодом. Ці суперечності не випадкові й не є результатом звичайного лицемірства: вони ілюструють принцип дводумства. Бо лише примиривши суперечності, можна нескінченно довго утримувати владу. Інакше неможливо зруйнувати одвічний цикл. Якщо, як ми їх називаємо, Вищі хочуть назавжди утриматися при владі, і для цього потрібно назавжди відмовитися від рівності людей, тоді головною духовною ознакою людства має стати контрольоване божевілля.

Але є ще один аспект, який ми досі майже оминали увагою. Чому треба позбутися рівності людей? Якщо ми правильно описали механіку процесу, яким є мотив цього потужного, точно спланованого зусилля заморозити історію в одному конкретному часовому відтинку?

Тут ми наблизилися до головної таємниці. Як ми вже встигли переконатися, містицизм Партії, й передусім Внутрішньої Партії, ґрунтується на дводумстві. Але значно глибше лежить первісний мотив, той незаперечний інстинкт, який спочатку дозволив певним людям захопити владу, а пізніше призвів до утворення дводумства, Поліції Думок, безперервної війни й усіх інших подібних атрибутів. Насправді цей мотив полягає...

Вінстон почув тишу, як чують новий звук. Йому здалося, що останнім часом Джулія не ворушилася. Напівоголена, вона лежала, повернувшись на бік і підперши долонею щоку. Одне темне пасмо спадало їй на очі. Від диханя її груди здіймалися повільно і розмірено.

— Джуліє!

Відповіді не було.

— Джуліє, ти спиш?

Вона не відповідала. Либонь, заснула. Він закрив книжку, обережно поклав її на підлогу, ліг і накрив обох ковдрою.

Він подумав, що й досі не розгадав головної таємниці. Він зрозумів як, але не зрозумів чому. Розділ перший, як і розділ третій, не розповів йому нічого такого, чого б він не знав раніше — лише систематизував знання, якими він уже володів. Але після прочитаного Вінстон переконався, що він не божевільний. Перебування у меншості, хай навіть ця меншість складається з тебе одного, не робить тебе божевільним. На світі існують правда й брехня, і якщо ти борониш правду навіть проти всього світу, ти не божевільний. Золотистий промінь вечірнього сонця проник через вікно і впав на подушку. Він заплющив очі. Сонце на його обличчі і гладеньке дівоче тіло, що торкалося його тіла, наповнили його спокійним і сонним почуттям упевненості. Він у безпеці, з ним усе гаразд. Він заснув, прошепотівши: «Здоровий глузд непідвладний статистиці», і йому здалося, що у цих словах криється глибока мудрість.

Розділ 10

Коли він прокинувся, йому здалося, що він дуже довго спав, але поглянувши на старовинний годинник, побачив, що зараз лише двадцята тридцять. Він ще трохи подрімав, не провалюючись у сон, а потім з подвір’я внизу до нього долетів звичний спів глибоким грудним голосом:

Минули безнадійні мрії,

Як дні короткі навесні.

Але вони все ще живії

У серці зраненім моїм.

Дурнувата пісенька, схоже, не втратила своєї популярності. Її досі повсюди чути. Вона пережила Пісню Ненависті. Від її звуку прокинулася Джулія, солодко потяглася й підвелася з ліжка.

— Я хочу їсти, — сказала вона. — Приготуймо ще кави. Чорт! Гасівка погасла, і вода холодна. — Вона підняла гасівку й потрусила її. — У ній немає гасу.

— Давай позичимо трохи у старого Чаррінгтона.