Розділ «СУБОТА, 24 ВЕРЕСНЯ»

— Він дуже хоробрий, — сказала пані Аннекен.

— Щасливої дороги, — сказала пані Кальве, усміхаючись Аннекенові. — Вчора я так і сказала своєму чоловікові: французи мужньо вирушать на фронт.

Аннекен відчув себе молодим і хоробрим.

— Вибачте, — сказав він, — час іти.

— Ну, тоді до зустрічі, — відказала пані Кальве.

— О… до зустрічі, до зустрічі! — твердо виголосив Аннекен.

Вони знову побралися стежиною; Аннекен ішов жвавою ходою, й пані Аннекен сказала йому:

— Помаліше, Франсуа, я не встигаю за тобою, в мене ж серце.

Дорогою вони зустріли Марі, в якої син служив у війську. Пан Аннекен гукнув до неї:

— Може, щось переказати вашому синові, Марі? Можливо, я здибаю його десь; я ж бо знову солдат.

Марі, здавалося, була вражена.

— Ісусе! — вигукнула вона, вдарившись у поли.

Аннекен махнув їй рукою, й вони увійшли до вокзалу.

Квитки компостував Шарло.

— Ну, що, пане Аннекене, — поспитався він, — цього разу буде велике бум-бум?

— Зім-будабум, румба кохання, — відказав Аннекен, простягаючи йому свій квиток.

Нотаріус добродій Піно був на пероні. Він гукнув до них здалеку:

— Ну, що їдемо на гульки в Париж?

— Авжеж! — сказав Аннекен. — Або ж на наших шкурах погуляють в Нансі. — І понуро додав: — Мене призвали.

— Ох, он воно що! — сказав нотаріус. — А що, у вас мобілізаційна посвідка номер два?