Розділ «П'ЯТНИЦЯ, 23 ВЕРЕСНЯ»

Не більше п'яти хвилин; він випростався і набундючився, щоб іще більше натішитися з цього, і дивився на маленький шматочок світу, що відбивався у його третьому оці. Вкрите пилюгою і непорушне око, з брунатними цятками: воно завжди трохи спотворювало рухи, це було так кумедно, вони ставали дерев'яними й механічними, наче в довоєнних фільмах. І от у дзеркалі, лежачи на каталці, промайнула жінка в чорному, промайнула і щезла: хлопчик попхав її далі.

— Хто це? — поспитався він у Жаніни.

— Я її не знаю, — відказала вона. — Здається, вона з вілли «Монрепо», ви знаєте, це той великий рожевий будинок на березі моря.

— Це там, де оперували Андре?

— Атож.

Він глибоко вдихнув повітря. Свіже шовковисте сонце ринуло йому в рота, в ніздрі, в очі. А тому солдатові що тут потрібно? Навіщо йому дихати повітрям для хворих? Солдат пройшов у дзеркалі, штивний, немов фігурка із маґічного ліхтаря, у нього був стурбований вигляд, Шарль звівся на лікоть і зацікавлено провів його поглядом: він іде, він відчуває свої ноги і стегна, все його тіло давить на ноги. Солдат зупинився і забалакав із медсестрою. «А, це хтось із тутешніх», — з полегшею подумав Шарль. Говорив він поважно, схиляючи голову й не втрачаючи сумовитого виразу на обличчі; він сам одягається і вмивається, іде, куди йому хочеться, він ввесь час займається собою, він виглядає таким чудернацьким, бо стоїть: я знав це. З ним щось станеться. Завтра буде війна, і щось станеться з усіма. Не зі мною. Бо я предмет.

— Вже пора, — мовила Жаніна. Вона сумно дивилася на нього, очі її були повні сліз. Ото вже непорядно вона поводиться. Він сказав їй:

— Ви дуже любите свою лялю?

— О, ще й як!

— Не трясіть мене, як під час ходи.

— Не буду.

По її блідих щоках потекли сльози. Він недовірливо глянув на неї.

— Що з вами?

Вона не відповіла, схлипуючи, вона схилилася над ним і поправляла укривало; він бачив діри її носа.

— Ви щось приховуєте від мене…

Вона не відповідала.

— Що ви приховуєте від мене? Ви посварилися з мадам Ґуверне? Годі ж бо, я не люблю, коли зі мною поводяться, як з дитиною!

Вона випросталася й дивилася на нього з відчайдушною ніжністю.

— Вас евакуюють, — зі сльозами сказала вона.

Він не втямив як слід. Перепитав: