Розділ «XV»

Матьє підвівся і вийшов; він рушив по вулиці Фруавдо. Він був стомлений і знервований, перед очима в нього ввесь час стояла відчинена скринька в темній кімнаті, а в скриньці запахущі м'які банкноти; то було неначе докір сумління. «Ох, я мусив їх узяти», подумалося йому.

— Пневматична пошта для вас, — сказала консьєржка. — Щойно прийшла.

Матьє взяв листа і надірвав конверт; у цю мить стіни докруг нього завалилися, і йому здалося, що змінився ввесь світ. Посеред сторінки було троє слів, написаних великим спадним почерком:

«Провалилася. Не тямлю себе. Івіш».

— Кепська новина? — поспиталася консьєржка.

— Ні.

— Слава богу. А то ви аж перемінилися на обличчі.

«Провалилася. Не тямлю себе. Івіш».

— Один із моїх колишніх учнів провалився на іспиті.

— А, мені казали, що вчитися стало важче.

— Набагато важче.

— Подумати лишень! Молоді люди складають іспити, — сказала консьєржка. — Й от вони вже з дипломами. А що робити далі?

— Я теж запитую в себе про це.

Він учетверте прочитав послання Івіш. Його вразив промовистий відчай письма. Провалилася, не тямлю… «Зараз вона ладна вчинити щось непоправне, — подумалося йому. — Це ясно, як білий день, вона здатна що завгодно викинути».

— Котра година?

— Шоста.

«Шоста година. Вона дізналася про результати о другій пополудні. Ось уже чотири години, як вона блукає Парижем». Він поклав листа до кишені.

— Пані Ґаріне, позичте мені п'ятдесят франків, — звернувся він до консьєржки.

— Та хтозна, чи в мене і знайдеться стільки, — здивувалася консьєржка. Вона понишпорила в шухляді свого робочого столу. — Послухайте, в мене сто франків разом, принесіть мені здачу ввечері.

— Гаразд, — відказав Матьє, — дякую.