Розділ «Три неприємні п’єси»

Крейвен (жахнувшись.) Що ти робиш, Джулiє! Не можеш же ти йти, не попрощавшись iз панi Тренфiлд. Це ж було б страшенно неввiчливо.

Джулiя. Як хочеш, татку, можеш зоставатись; а я не можу. Я почекаю тебе в сiнях. (Вибiгає).

Крейвен (iдучи слiдом за нею). Але що ж я скажу, на бога? (Вона зникає. Вiн кидає своє переслiдування й повертається до Чартерiса, буркочучи). Ну, знаєте, Чартерiсе, це справдi чортзна-як негарно з вашого боку було, отак все викласти перед нами — про себе й про Джулiю.

Чартерiс. Завтра я все це з’ясую. А зараз нам i справдi краще б узяти приклад з Джулiї й зникнути. (Іде до дверей).

Крейвен (переймаючи його). Стiйте! Не залишайте ж мене. Я матиму вигляд справжнього дурня. Нi, я таки справдi розгнiваюсь на вас, якщо ви втечете, Чартерiсе.

Чартерiс (покiрливо). Добре. Я лишаюсь. (Вмощується на рояль i сидить там, дриґаючи ногами й спокiйно позираючи на Крейвена).

Крейвен (походжаючи туди й сюди). Мене страшенно мучить поведiнка Джулiї, страшенно. Вона не зноситьзаперечень у найменших дрiбницях, бiдна дитина. Розумiєте, я хочу якось вибачитись за те, що вона пiшла, це просто зневага до хазяїв. Кетбертсон, я певен, уже образився.

Чартерiс. О, не турбуйтесь щодо нього. Голова всьому панi Тренфiлд.

Крейвен (лукаво). А, ось як, еге ж? Та вiн i справдi з людей, якi не додивляються за своїми дочками. (Повертається на попереднє мiсце на килимi, перед камiном, спиною до вогню). До речi, що за чортовиння вiн там розповiдав про те, що його життя проходить мiж... — як це? «мiж сцен того, як жiнки сповненi жiночости, й мужнi чоловiки благородно терплять страждання й добровiльно приносять жертви» i ще багато подiбного. Вiн, мабуть, десь у лiкарнi працює?

Чартерiс. У лiкарнi! Ото ще! Вiн драматичний критик. Чули, як я назвав його першорядним представником мужнiх почуттiв у Лондонi?

Крейвен. Та що ви кажете! Нi, справдi, хто б мiг подумати? Як це мусить бути добре — мати змогу безплатно ходити до театру! Треба буде попросити його, щоб вiн якось дiстав менi кiлька квиткiв Але ж чи не смiшно, щоб чоловiк так висловлювався. Нi, щоб менi повiситись, коли вiн не сприймає серйозно те, що бачить на сценi.

Чартерiс. Авжеж; тому-то вiн i добрий критик. Та й потiм, коли ви сприймаєте серйозно людей поза сценою, то чому не сприймати їх так само й на сценi, де вони тiльки начебто обмеженi пристойнiстю? (Зiскакує з рояля й пiдходить до вiкна. Кетбертсон повертається).

Кетбертсон (до Крейвена, трохи збентежено). Рiч у тому, що Ґрейс i справдi лягла спати. Я мушу перепросити вас i мiс... (Повертається до Джулiного стiльця i бачить, що вiн порожнiй).

Крейвен (знiтившись). Це я мушу перепросити за Джулiю, Джо. Вона...

Чартерiс (уриваючи йому). Вона висловила певнiсть, що як ми не пiдемо, то ви переконаєте панi Тренфiлд устати з лiжка, попрощатися, — задля ввiчливости, i тому вона просто пiшла.

Кетбертсон. Це, справдi, дуже люб’язно з її боку. Менi аж сором...

Крейвен. Про це не варто й говорити, Джо, не варто. Вона чекає на мене внизу. (Виходячи). На добранiч. На добранiч, Чартерiсе.

Чартерiс. На добранiч!

Кетбертсон (виводячи Крейвена). На добранiч! Передайте од мене вiтання й подяку мiс Крейвен. Завтра, пiсля дванадцятої, не забудьте! (Вони виходять i Чартерiс з довгим зiтханням переходить через кiмнату до камiна, страшенно стомлений.)

Крейвен (за дверима). Добре.