Розділ «Учень Диявола»

Андерсон. Зараз бiжи по лiкаря. Я дожену тебе коло його будинку. (Крiстi повертається, щоб iти). Зажди хвилинку, твiй брат, певно, стурбований i хоче довiдатися докладнiше.

Рiчард. Та нi! Вiн однаково нiчого не знає, та й мене це аж нiяк не обходить. (Рiзко). Іди геть, бовдуре!

Крiстi вибiг, Рiчард додає, трохи знiяковiло.

Ми й без нього швидко про все довiдаємось.

Андерсон. Гаразд. Тодi ви дозволите менi самому принести вам звiстку. Джудiт, почастуй мiстера Даджена чаєм i затримай його тут, доки я повернусь.

Джудiт (зблiдла i тремтить). Невже я мушу...

Андерсон (бере її за обидвi руки i перебиває їй мову, щоб приховати її збентеження). Моя люба, можу я покластися на тебе?

Джудiт (вживаючи жалюгiдних зусиль, щоб бути достойною його довiри). Так.

Андерсон (притуляє її руку до своєї щоки). Ви вже пробачте нас, старих, мiстере Даджен! (Виходячи). Я не прощаюсь з вами, я ще побачу вас, коли повернуся. (Виходить).

Вони бачать, як вiн пройшов повз вiкно, потiм мовчки, знiяковiло дивляться одне на одного. Рiчард, помiтивши, що в неї тремтять губи, перший опановує себе.

Рiчард. Мiсiс Андерсон, я цiлком свiдомий того, як саме ви ставитесь до мене. Отже, я не маю намiру нав’язуватися вам. На добранiч! (Іде до камiна, щоб узяти куртку).

Джудiт (заступаючи йому дорогу). Нi-нi, не йдiть; прошу вас, не йдiть.

Рiчард (грубо). Чому? Ви ж не хочете, щоб я залишився.

Джудiт. Так, я... (У розпачi ламає руки). Якби я сказала вам правду, ви скористалися б iз цього, щоб мучити мене.

Рiчард (обурено). Мучити? Яке ви маєте право це говорити? Невже ви гадаєте, що пiсля цього я тут залишуся?

Джудiт. Я хочу, щоб ви залишилися, але (раптом вибухаючи гнiвом, як роздратована дитина) — не тому, що ви менi подобаєтесь!

Рiчард. Справдi?

Джудi т. Так. Я б хотiла, щоб ви краще пiшли, нiж мали мене зрозумiти не так, як слiд. Я ненавиджу вас i боюсь; i чоловiк мiй знає це. Якщо вiн не застане вас тут, коли повернеться, вiн подумає, що я не послухала його i вигнала вас.

Рiчард (iронiчно). І це тодi, коли насправдi ви були такi ласкавi, гостиннi, такi люб’язнi до мене, що коли я схотiв пiти, то це була лише моя примха, так?

Джудiт неспроможна бiльше витримати — вона падає на стiлець i заливається сльозами.