Розділ «Учень Диявола»

Андерсон. Аж нiякої.

Джудiт. Ти це кажеш, щоб заспокоїти мене, а не тому, що певен цього.

Андерсон. Люба моя! На цiм свiтi завжди є небезпека для тих, хто її боїться. Є небезпека, що наш дiм згорить уночi, але це ж не заважає нам спокiйно спати.

Джудiт. Так, я знаю, ти завжди це говориш, i ти маєш рацiю. О, цiлком, я це знаю. Я, мабуть, просто боягузка, та й усе. Менi аж серце стискається, як тiльки я згадаю про солдатiв.

Андерсон. Нiчого, моя люба. Хоробрiсть варта того, щоб її вибороти.

Джудiт. Так, мабуть, це правда. (Знову пригорнулася до нього). О, який ти хоробрий, дорогий мiй! (Зi сльозами на очах). Ну, то й я буду хороброю: тобi не доведеться червонiти за свою дружину!

Андерсон. Отак добре! Я дуже радий чути це! Чудово! (Пiдводиться i весело йде до вогню, щоб просушити своє взуття). Ідучи додому, я заходив до Рiчарда Даджена, але не застав його.

Джудiт (схоплюється, здивована). Ти був у цiєї людини?

Андерсон (заспокiйливо). О, нiчого не трапилося, моя люба. Його не було вдома.

Джудiт (мало не плачучи, так, нiби цей вiзит для неї особиста образа). Але навiщо ти пiшов туди?

Андерсон (серйозно). Є чутка, що майор Суїндон зробить i тут те саме, що вчинив у Спрiнгтаунi: щоб настрахати, вiн скарає на смерть когось iз вiдомих бунтiвникiв, як вiн нас називає. Там вiн обрав для цього Пiтера Даджена, як найгiршу людину в мiстi, а тут — принаймнi так гадають усi — вiн може взяти Рiчарда, бо ж той має тут найгiршу славу.

Джудiт. Але ж Рiчард казав...

Андерсон (добродушно перебиває її). Ну, Рiчард казав! Вiн казав те, що, на його думку, мало налякати тебе i мене, моя люба. Вiн казав те, чому — хай простить йому Господь — вiн охоче б повiрив сам. Жах бере, як подумаєш, що значить смерть для такої людини. І от я вважав своїм обов’язком застерегти його. Я просив переказати йому...

Джудiт (сердито). Що саме?

Андерсон. Тiльки те, що хотiв би його бачити у важливiй для нього справi i що, якби вiн завiтав сюди мимохiдь, то був би бажаним гостем.

Джудiт (з жахом). Ти запросив цю людину сюди?

Андерсон. Так.

Джудiт (падає у крiсло, сплескуючи руками). Сподiваюся, вiн не прийде! О, благаю Господа, щоб вiн не прийшов!

Андерсон. Чому? Ти не хочеш, щоб я попередив його?

Джудiт. Нi, вiн повинен знати, що йому загрожує небезпека. О, Тонi, хiба ж це грiх ненавидiти боговiдступника i негiдника? Я ненавиджу його. Вiн не виходить у мене з голови. Я знаю, вiн накличе на нас лихо. Вiн образив тебе, вiн образив мене, вiн образив свою матiр.